Довгожителька з Кордону: 90-річний ювілей Олександри Горбай (фото)
Днями 90-річний ювілей відзначила найстаріша жителька села Кордон, ветеран праці Олександра Горбай. Скромна, тендітна літня жінка, яка все життя постійно самовіддано працювала. Молодість Олександри Іванівни припала на важкі післявоєнні роки, коли їй довелося випробувати всі тягарі того часу. Інколи доводилося навіть бити каміння у кар'єрі для будівництва дороги, тягати важкі ящики з зерном.
Олександра Горбай, жителька села Кордон
В Кордоні працювала на різних роботах. Били каміння в кар'єрі, коли будували дорогу. Чоловіків тоді було дуже мало, тому жінки тягали це каміння на візках. Потім я працювала на зерні. Величезні гори зерна, висотою майже з хату. Ящики з цим зерном, які важили 50 кілограмів, ми тягали по двох. Я позаду, вона попереду, йдемо, тягнемо це зерно. Ось така робота була у нас в колгоспі. Робили без кінця і краю. Потім працювала на різних роботах. А більшість часу я на фермі проробила.
На відміну від сучасного покоління, люди того часу мали дуже міцну витримку. Вони не мали можливості, часу та морального права на відпочинок або лікарняний. Під час роботи в колгоспі у Олександри Горбай були випадки, коли на роботі їй ставало погано і потрібна була медична допомога. Як справжній передовик праці, жінка, після наданої допомоги, йшла працювати далі.
Оксана Третякова, староста Кордонського старостинського округу Визирської СТГ
Життя було дуже важке. Я у той час працювала в фельдшерському пункті і я бачила цих людей. Щоб там не сталося, вони всі приходили до мене, або мене викликали. Вони дійсно перетруджувалися — спека не спека, високий тиск, а працювати треба. Я швидко ставила крапельницю або робила уколи. Жінка полежала пів години і далі йшла на роботу, а не додому. Я завжди пишаюся тим, що як би тяжко вони не працювали, вони довгожителі. Мабуть, через те, що вони не сиділи або не лежали без справи, як зараз. Вони дійсно все життя в русі, відтак рух — це життя.
За багаторічну та важку працю у Кордонському колгоспі «Восток» Олександра Іванівна отримала відзнаку — Медаль за трудову доблесть.
Попри важку, впродовж багатьох років, працю, баба Шура (як її ласкаво кличуть односельці та рідні) прожила гарне та насичене життя. З коханим чоловіком разом вони були понад сорока років, народили і гідно виховали двох доньок, які постійно, разом вже зі своїми дітьми та чоловіками, приїжджають до рідної матусі та бабусі.
Зараз, у свої 90 років Олександра Іванівна більшість господарчих обов’язків виконує самостійно. Навіть вистачає сил саджати щось у городі та постійно підтримувати його у чистоті. Хочеться побажати цій тендітній, але водночас міцній духом жінці багато здоров’я. І обов’язково дочекатися свого 100-річного дня народження, щоб зустріти його у колі своєї великої і люблячої родини.