«Щоб була жива краса, а не штучна»: історія Ніни Товарницької з Визирки (фото)
На подвір’ї Ніни Товарницької у селі Визирка вже кілька років поспіль мешкає незвичайна родина — сімейство дятлів оселилося у дуплі старої абрикоси, яка росте біля будинку. Попри те, що дупло розташоване низько, коти до нього не дістають. Дятли почуваються у безпеці й щороку успішно вирощують потомство. Стара абрикоса стала справжнім домом для пернатої сім’ї та прикладом того, як люди й дикі птахи можуть мирно співіснувати поруч. В часи, коли селяни втомилися від війни, тривог і невизначеності, важливо не втратити головного — любові до людей і до свого села. Ніна Товарницька, попри поважний вік, має молоде, щире й небайдуже серце. Навіть у непрості часи вона не дозволяє собі жити байдужою.
Кілька років тому біля її будинку проклали тротуарну доріжку. Поряд залишилася гола земля. І жінка вирішила: тут мають бути квіти.
Ніна Товарницька, жителька села Визирка
Я подумала: доріжка є, а кругом пусто, трава ростиме. Це ж не годиться. Попросила, щоб привезли землі. І ми з дідусем усе розрівняли. Тоді я й почала займатися квітами.
Її чоловікові — 81. Після інсульту він уже слабший, але, каже жінка, досі залишається її найбільшою підтримкою.
Ніна Товарницька, жителька села Визирка
Це моя золота допомога. І моральна, і фізична. Потихеньку, але допомагає.
Господарство подружжя вже залишилося у минулому. Тепер їхнє життя квітне буквально — у палісадниках. Тут із ранньої весни й до морозів змінюють одне одного проліски, нарциси, тюльпани, бузок, іриси, троянди та хризантеми.
Ніна Товарницька, жителька села Визирка
Починається все з пролісків, а закінчується хризантемами. Іриси в мене жовті й блакитні — як український прапор.
Квіти тут посаджені у кожному куточку подвір’я. Навіть поза хатою, де ніхто не бачить. Але найгарніші — біля доріжки. Це від бажання зробити красу для людей. Частину рослин купували, частиною обмінювалися з сусідами. Допомагає і донька, яка теж живе у Визирці.
Ніна Товарницька, жителька села Визирка
У доньки теж жоден клаптик землі не пустує. Вона постійно щось приносить: «Тут ще посадимо, і тут ще посадимо».
Перші весняні квіти жінка традиційно несе до церкви.
Ніна Товарницька, жителька села Визирка
Починаючи з нарцисів і закінчуючи хризантемами — завжди несу квіти до церкви. Щоб були живі квіти, а не штучні.
Її знають у Визирці не лише, як господиню квітника. Багато років вона співає у місцевому хорі «Визирчанка», виступає на святах громади. Каже: пісня теж об’єднує людей і допомагає жити навіть у складні часи.
Ніна Товарницька, жителька села Визирка
Вже п’ятий рік війна, всім це вже набридло. Усі чекають чогось. З вірою і надією в серці чекають перемоги. Чекають, щоб настав кінець кінцем мир і спокій на нашій святій українській землі, благополуччя і гідне для нас, українців, життя.
Колись Ніна Товарницька стала ініціаторкою створення фільму про місцеву фельдшерку Валентину Гонголевську, яка багато років працювала для жителів Визирки. Бо переконана: люди, які віддавали себе селу, мають залишатися у пам’яті громади. Заступалася вона й за сільську листоношу, коли ту звільняли з роботи. І, мабуть, саме з таких простих речей починається справжня громада — коли людині небайдуже. Небайдуже, як виглядає її вулиця. Небайдуже, що відчувають інші. Небайдуже, чи буде навколо краса. У свої майже 80 років жителька Визирки Ніна Товарницька щодня доводить: любов до рідного села починається з маленьких вчинків. І саме вони здатні змінювати громаду на краще.
Цей матеріал став можливим за підтримки програми «Голоси України» / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. «Голоси України» / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального МЗС Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.