Стратегія розвитку Визирської СТГ: Олег Кутателадзе презентував Маніфест та проєкт Статуту громади (фото)

Олег Кутателадзе, депутат Одеської облради

Шановні депутати! Шановні члени громади!

Я звертаюся до вас з питанням, від якого залежить, якою буде наша громада через десять, двадцять, тридцять років — і чи буде вона взагалі. Війна колись закінчиться. І наступного ж дня почнеться інша боротьба — боротьба громад за інвестиції, за людей, за майбутнє. У цій боротьбі виграють не ті, хто має більше землі чи зручніше розташування. Виграють ті, хто має ясний план і спільну волю; хто діє за стратегією, а не йде навмання. Сьогодні я пропоную нам зробити вибір: перестати жити ситуативними рішеннями і почати будувати громаду свідомо.

Шлях, який ми вже пройшли

Згадаймо, з чого ми починали. Одинадцять років тому, коли в державі розпочалася реформа децентралізації, ми активно боролися за створення Визирської громади. І це далося нам нелегко — через потужний спротив.

Нам пропонували інше: об’єднати всіх на базі колишнього Лиманського району в одну Доброславську громаду. Але таке рішення було б хибним. Воно нічого не змінило б у нашому з вами житті — ми залишилися б далекою околицею чужого центру, де про наші потреби згадували б в останню чергу. Ми це розуміли — і боролися.

І ми домоглися свого. У 2019 році нашу громаду було створено. Згодом, шляхом добровільного об’єднання, у 2020 році до нас приєдналися Кордон, Калинівка і Дмитрівка. Не дали нам тільки одного — Сичавку, попри рішення і Визирки, і самої Сичавки, її приєднали до Южного (зараз — Південного). Нехай це рішення і його наслідки залишаться на совісті тих, хто його ухвалював. Воно було помилковим — і життя це підтвердило. Я нагадую про це, щоб ми пам’ятали головне: цю громаду ми створили самі, власною волею і боротьбою. Її не подарували — ми її здобули. І саме тому ми маємо право і обов’язок вирішувати, якою їй бути далі.

Що ми вже зробили

Ми не зупинилися на створенні громади. Ми працюємо — і результат уже бачить кожен.

Ми співпрацюємо з Інститутом економіки та екології Академії наук України, розробили власну стратегію розвитку і затвердили генеральний план. Нині завершуємо комплексний план просторового розвитку громади — той самий документ, що за законом визначить призначення кожної ділянки нашої землі. Ми активно змінюємо обличчя наших сіл — це результат нашої спільної праці. Сьогодні вже всі бачать: Визирська громада динамічно розвивається.

Ще до війни ми почали будівництво стадіону європейського рівня — і змушені були зупинити його через воєнні події, але ми до нього повернемося. Ми почали будувати власну каналізацію — бо не буває рурбанізації без каналізації населених пунктів; це не гасло, це інженерний факт. Ми розробили проєкт водогону Іванове — Причорноморське — Доброслав і плануємо довести воду до Кордону, Дмитрівки і Калинівки. Ми створили всі умови, щоб Тилігульський лиман — перлина нашого краю — не висох, а наповнився і жив. Його береги — це й наші села Любопіль, Кордон, Калинівка. Він природно пов’язує нашу громаду з сусідами і вже сьогодні є тією віссю, на якій завтра сформується агломерація. Попри війну ми будували й ремонтували школи та дитячі заклади.

В нас 420 кілометрів доріг — добрі дороги та благоустрій наших сіл мають для розвитку громади вирішальне значення. Ми створили Агенцію розвитку громади і розпочали активну міжнародну діяльність із залучення інвестицій. Отже, планів в нас багато.

Варто усвідомити кожному в цій залі — нещодавно ми були одним із найбідніших сіл Одеської області. А сьогодні ми впевнено дивимося в майбутнє і входимо до п’ятірки найкращих місцевих громад України за темпами економічного зростання. Це сталося не випадково і не само собою, а як результат нашої спільної праці й нашого вибору розвиватися свідомо. А отже, найкращий доказ вже в нас перед очима: коли ми діємо разом і за планом — ми перемагаємо.

Що таке наша громада

Передусім ми маємо розумітися в тому, чим є наша громада. Це не придаток порту. Це не просто 19 населенних пунктів на карті і не сума господарських функцій. Наша громада — складна система, але система, яка має бути співмірною, врівноваженою в усіх своїх частинах.

Вона стоїть на трьох простих речах: є територія, є люди, є сім’ї. І все разом — це місце життя, спілкування й розвитку людини. Порт, земля, дороги, бюджет — все це лише засоби. Мета одна: щоб людині тут було добре жити. Щоб вона хотіла тут залишатися, створювати родину, народжувати й виховувати дітей. І щоб ці діти, вирісши, отримавши відповідну освіту, хотіли повертатися додому. Громада, до якої повертаються діти, — ось найвища оцінка нашої з вами роботи.

Чому потрібні ЗМІНИ

Будьмо чесними самі із собою. Досі ми надто часто діяли ситуативно: вирішували те, що горить сьогодні, не питаючи, куди ми йдемо завтра. Колись так можна було. Тепер — ні.

Без довгострокової стратегії ми не зможемо планувати бюджет. Без фінансової моделі на десять років ми будемо непривабливими для серйозного інвестора і закритими для міжнародних програм відновлення. А без розвитку люди, особливо молодь, поїдуть туди, де є робота, послуги й перспектива. Села порожніють не тоді, коли немає землі, а тоді, коли немає майбутнього. Зміна політики громади — це не примха і не мода. Це умова того, щоб ми, як громада, взагалі збереглися й зросли.

Наша мета

Я пропоную обрати ясну мету. Ми будуємо громаду, в якій люди зможуть вигідно працювати, безпечно жити, гідно виховувати дітей і впевнено дивитися в майбутнє.

Громаду не більшу за всяку ціну, а кращу. Не таку, що женеться за зростанням заради зростання, а таку, що зростає до своєї міри, розумно й врівноважено.

Наша стратегія

Як ми цього досягнемо? Стратегія, закладена в Маніфесті й розгорнута в проєкті Статуту, стоїть на кількох засадах.

Перше — рурбанізація. Ми поєднуємо сільський спосіб життя з міським рівнем економіки, послуг та інфраструктури. Людина матиме можливість жити в селі — і водночас мати поруч роботу, медицину, освіту, культуру міського рівня. Не треба їхати в місто за гідним життям — гідне життя має прийти до села.

В цієї ідеї вже є конкретне втілення — наш амбітний проєкт: будівництво на території громади міста Визир на 50 тисяч мешканців. Ще вчора ця ідея здавалася фантастикою. А сьогодні нею зацікавилися міжнародні фонди та організації; разом із нашою Агенцією розвитку ми активно просуваємо цей проєкт — і вже найближчим часом ви побачите початок його реалізації. Це реальний крок до рурбанізації: у місті Визир поєднаються можливості й цивілізація міста зі спокійним, помірним та екологічним укладом села. Це і є серце нашої стратегії, втілене в камені й вулицях, — те саме урбаністичне ядро, про яке йдеться у Статуті, що підніме до міського рівня послуг усі наші села, не перетворюючи громаду на безликий мегаполіс.

Друге — розумне використання землі за її природою. Не вся наша земля однакова. Біля лиману, у частині Причорноморського й Кордону, землеробство ризиковане — ця земля родить погано. Тримати її під ріллею означає марнувати її; таку землю правильно віддати під розвиток портово-промислової зони, яка створює робочі місця й наповнює бюджет. А там, де земля родюча, ми її бережемо й поліпшуємо — меліорацією, яку зможе взяти на себе сільрада. Землю ж особливо цінну — узбережжя, природу — ми захищаємо й під забудову не віддаємо. Тобто, кожній землі — своє призначення, з користю для громади і людей. І все це закріплюється не на словах, а серйозною містобудівною документацією — комплексним планом просторового розвитку громади, який ми розробимо прозоро й фахово.

І тут я мушу сказати прямо про головну нашу проблему — про землю. На жаль, свого часу держава бездарно роздала найважливіший актив нашої громади. Землю приватизували й поділили там, де цього робити було не можна, — навколо морського порту, на територіях, де ще за часів СРСР передбачався розвиток порту. Люди, які отримали цю землю, здебільшого не знають, як ефективно використати такий актив. На цьому наживаються спекулянти, які поступово скуповують ділянки в надії продати їх дорожче бізнесу, що прийде розвиватися в нашу зону.

Але погляньмо правді у вічі: окремі, розрізнені ділянки — без комунікацій, без правильної містобудівної документації, без співпраці з морським портом — не мають значної цінності. Серйозний бізнес не хоче мати справу з десятками розрізнених власників та спекулянтами. Тому така земля роками лежить мертвим капіталом.

Тут потрібен інший підхід, і його підказує досвід успішних громад в багатьох розвинених країнах. Нам необхідно об’єднати великі масиви земельних ділянок — наприклад, у формі кооперативу. Тоді місцева рада зможе інвестувати кошти в комунікації та інженерні споруди, укласти угоди з морським портом та бізнесом, який шукає, де розмістити індустріальні парки, логістичні хаби, виробництва. Громада, за активного сприяння ради, забезпечує інженерну інфраструктуру — і пропонує бізнесу вже не голий клаптик, а відповідно підготовлений масив.

Що тоді відбувається з вашою землею? Вона піднімається в ціні. До нас приходить серйозний бізнес — той, що не хоче мати справу зі спекулянтами, а хоче мати справу з громадою. Ціна вашої землі зростає; відтак ви отримуєте вже зовсім інші пропозиції. Кожен учасник кооперативу отримає більший дохід — під гарантії місцевої ради. Спекулянт пропонує вам сьогодні мало і поодинці; громада, об’єднавшись, отримає багато і для всіх. Саме так діяли успішні громади в інших країнах. Саме так маємо діяти і ми, якщо хочемо успіху і процвітання.

Третє — наші два рушії, порт і земля, працюють узгоджено, а не один проти одного. Обидва дають громаді ресурс; але обидва — лише засоби. Надлишок, який вони створюють, має йти на розвиток сіл і на покращення життя людей.

Четверте — справедливість усередині громади. Я хочу, щоб кожне село мало голос, –для цього в Статуті передбачена Палата сіл. Щоб гарантована частка спільного надлишку йшла на розвиток всіх сіл, а не осідала в центрі. Доцільно, щоб сама влада була обмежена в часі: голова не може обіймати посаду безкінечно. Сильна громада — це не та, де все вирішує один, а та, де частини врівноважують одна одну.

П’яте — агломерація. Ми не одні. Поруч — Південне і Коблеве. Разом ми сильніші: спільна логістика, спільний захист узбережжя, спільний ринок праці. Але агломерація для нас — це співпраця рівних, а не поглинання. Ми об’єднуємо зусилля, не втрачаючи себе.

Найголовніше — нове мислення

А тепер я скажу про те, що важливіше за всі документи, які ми сьогодні розглядаємо.

Жоден статут, жоден план, жодна інвестиція не покращать життя в громаді, якщо ми, її люди, будемо думати по-старому. Якщо кожен вважатиме: «моє — це тільки моє, а спільне — нічиє». Якщо ми чекатимемо, що хтось прийде й зробить за нас. Якщо ми вимірюватимемо вигоду сьогоднішнім днем, не думаючи про майбутнє своїх дітей.

Зміна громади починається не з паперів. Вона починається зі зміни способу мислення її мешканців.

Нове мислення — це передусім мислити мірою: бачити ціле, а не лише свій клаптик; зважувати не тільки те, що вигідно зараз, а й те, що буде через двадцять років; ставити спільне благо хоча б нарівні з власним. Це означає бути готовим добровільно об’єднати землю, якщо це підніме її цінність для всіх. Це означає прийти на громадське обговорення, а не нарікати потім. Це означає розуміти, що відмова від миттєвої вигоди заради тривалого блага — не втрата, а вкладення в перспективи для наших дітей.

Я звертаюся до кожного мешканця громади: якщо ми справді хочемо кращого життя — ми маємо стати іншими. Не чекати кращої громади, а будувати її разом, починаючи з себе.

Завершення

Сьогодні я пропоную вам розглянути два документи — Маніфест і проєкт Статуту. Це не просто папери. Це інституційні документи, що сформують успіх нашої громади, що визначать куди і навіщо ми йдемо.

Тільки разом ми зможемо піднятися з темряви печери розрухи і стати на шлях цивілізації. Ніхто, крім нас самих, не збудує нам тут цивілізовану Європу. Нікому ми не потрібні, більше ніж самим собі. Це гірка, але чесна правда: якщо все залежить від нас, то все в наших руках.

Але щоб стати на цей складний, проте перспективний шлях, треба змінити власну свідомість. Треба перестати жити гаслом «моя хата скраю — нічого не знаю». Бо громада, де кожна хата скраю, — це не громада, а просто будинки вздовж дороги. Жоден статут, жоден план, жодна інвестиція не покращать життя, якщо ми самі думатимемо по-старому.

Саме ви — ті, хто має об’єднати зусилля і збудувати цивілізовану громаду. Таку, в якій захочуть жити наші діти й онуки. Таку, якою вони пишатимуться і яку берегтимуть.

Ми не маємо зробити нашу громаду більшою за всяку ціну. Ми маємо зробити її досконалішою — справедливою, співмірною, живою. Громада, до якої повертаються діти, — ось найвища міра нашої з вами праці.

Це в наших руках. І розпочати ми можемо вже сьогодні!