У Лиманському районі порушено питання збереження сільських криниць
Неля Чорнобель, авторка матеріалу «Ой, криниця, криниченько» («Слава хлібороба», № 28 від 18.07.2020 р.) порушила питання збереження народних святинь — сільських криниць. Зокрема, вона написала про таку в с. Каїри. Ця проблема, дійсно, є надзвичайно актуальною, причому для кожного села, вважає редакція газети.
Стану криниць, які копали ще наші предки 150-200 років тому, ми приділяли значну увагу. Для них тоді це були єдині джерела цілющої питної та побутової води. Однак у наш час, за наявності водогонів та глибинних свердловин, ніби відпала потреба у таких криницях, але це не тільки помилкова, а й навіть хибна позиція. Річ у тому, що технічний прогрес несе в собі не лише блага, а й супутні проблеми. У разі відключення електроенергії подача води припиняється. Можливі прориви, бо система не витримує. Можуть статися й техногенні катастрофи. І зараз ми це часто спостерігаємо. Як тільки щось подібне трапляється, то одразу з різних куточків селища дзвонять до селищної ради, підіймають караул. І нікому не приходить в голову піти до колодязя та взяти чистої води для пиття та приготування їжі. По-перше, таких колодязів немає, а по-друге, легше щось вимагати, ніж взяти відра та піти до колодязя у балку. Під час моєї роботи на посаді селищного голови ми почистили чотири колодязі, зокрема, на аеродромі, біля рембуддільниці, по вул. Перемоги. Вода йшла досить чистою. Було встановлено круги з ланцюгом та відром, аби можна було набирати воду.
Микола Гавриленко знає про стан криниць достеменно, адже в 90-х роках очолював Комінтернівську селищну раду. На пропозицію редакції разом проїхати та подивитися на нинішній стан цих криниць, він люб’язно погодився. Приєднався й селищний голова ветеранської організації Микола Вторенко.
Дійсно, нині стан цих колодязів не можна назвати прийнятним. Підхід до них у бур’янах, їхні короваї розбиті, не закриваються, у воді плавають сторонні предмети. Для людини така вода може виявитися небезпечною. Незручно й воду діставати. Тварин звідси можна напувати, але колодязь біля вул. Перемоги, наприклад, практично вже ніким не використовується. Воду в корито для корів, що пасуться поряд, подають шлангом з водогону. Звичайно, прогрес. Вода ж у колодязі застоюється, а з часом може й саме джерело замулитися. А подальша доля такого колодязя відома — засипати землею. Така доля спіткала вже не один колодязь, сьогоднішні покоління навіть не знають де вони були розташовані. Про те, що біля рембуду колись був колодязь, нагадують лише бетонні кільця.
Ось так і прийде час, коли про колодязі ми будемо знати лише з пісень. Варто пам’ятати, що українська культура народилася на народних традиціях, серед яких образ криниці є одним з головних, підкреслює головний редактор газети «Слава хлібороба» Афанасій Гайдаржі.
Все ж відрадно було побачити, що одна така криниця в селищі є, яка милує око — у парку «Кохання». Щоправда, вона під замком, але у разі нагальної потреби нею можна буде скористатися.
За матеріалами газети «Слава хлібороба» від 8 серпня 2020 року № 31 (9 835).