Неля Чорнобель, авторка матеріалу «Ой, криниця, криниченько» («Слава хлібороба», № 28 від 18.07.2020 р.) порушила питання збереження народних святинь — сільських криниць. Зокрема, вона написала про таку в с. Каїри. Ця проблема, дійсно, є надзвичайно актуальною, причому для кожного села, вважає редакція газети.
Микола Гавриленко знає про стан криниць достеменно, адже в 90-х роках очолював Комінтернівську селищну раду. На пропозицію редакції разом проїхати та подивитися на нинішній стан цих криниць, він люб’язно погодився. Приєднався й селищний голова ветеранської організації Микола Вторенко.
Дійсно, нині стан цих колодязів не можна назвати прийнятним. Підхід до них у бур’янах, їхні короваї розбиті, не закриваються, у воді плавають сторонні предмети. Для людини така вода може виявитися небезпечною. Незручно й воду діставати. Тварин звідси можна напувати, але колодязь біля вул. Перемоги, наприклад, практично вже ніким не використовується. Воду в корито для корів, що пасуться поряд, подають шлангом з водогону. Звичайно, прогрес. Вода ж у колодязі застоюється, а з часом може й саме джерело замулитися. А подальша доля такого колодязя відома — засипати землею. Така доля спіткала вже не один колодязь, сьогоднішні покоління навіть не знають де вони були розташовані. Про те, що біля рембуду колись був колодязь, нагадують лише бетонні кільця.
Ось так і прийде час, коли про колодязі ми будемо знати лише з пісень. Варто пам’ятати, що українська культура народилася на народних традиціях, серед яких образ криниці є одним з головних, підкреслює головний редактор газети «Слава хлібороба» Афанасій Гайдаржі. Все ж відрадно було побачити, що одна така криниця в селищі є, яка милує око — у парку «Кохання». Щоправда, вона під замком, але у разі нагальної потреби нею можна буде скористатися.
За матеріалами газети «Слава хлібороба» від 8 серпня 2020 року № 31 (9 835).