Владислав Затерка — уродженець Лиманщини, що врятувався з затонулого судна
У Чорному морі 17 січня поблизу турецького берега затонуло суховантажне судно Arvin. У складі його екіпажу було 12 осіб. Шестеро з них врятувалися — 5 громадян України та 1 Росії. Тіла чотирьох незабаром були виявлені, а двоє зникли безвісти. Ця інформація свого часу облетіла весь світ.
І ось днями до редакції газети «Слава хлібороба» зайшов молодий чоловік і звернувся зі скромним проханням опублікувати оголошення про втрату документів — паспорта моряка, послужного списку моряка, диплома спеціаліста, закордонного паспорта та ін. Виявилося, Владислав Затерка — один з тих, кому доля подарувала друге життя. А прийшов він саме до редакції, бо є жителем Лиманщини з с. Олександрівка Фонтанської сільської ради.
Владислав розповів, що сталося в морі.
Владислав Затерка, моряк
У той день піднялася висока хвиля до шести метрів, хоча ми сподівалися, що більш як 4,5 не буде. Стали на якір. Поступово судно (довжина якого становила 114 м) стало розгойдувати таким чином уздовж по довжині, що, піднявшись з одного боку високо, в якийсь момент виявлялося в повітрі, а хвилі продовжували бити по днищу. Згинаючись, немов картонка, судно стало видавати тріск, що говорило про початок розлому. Забили на сполох, тому що почалося занурення під воду.
— Ви встигли одягнути рятувальні жилети?
Не встигли. Всі пострибали у воду і стали плисти до берега. Нас розкидало в різні боки, тому кожен був наданий самому собі. У ситуації, коли на тебе налітає одна висока хвиля за одною, вируючи й утворюючи піну, довелося на ходу орієнтуватися, як не піти під воду, не втратити дихання і сили. Ті, що стояли недалеко кораблі відмовилися підходити до нас. З берега також не могли нічим допомогти, тільки показували нам прапорцями, в який бік плисти. Чим ближче до скель, тим складніше було, тому що відкотна хвиля відкидала нас назад. Але все ж нам вдалося поступово прибитися до берега. Дякуючи турецькій владі, яка відразу ж надала нам необхідну медичну допомогу, розмістили на відпочинок. На жаль, шістьох наших товаришів ми не побачили на березі, як виплили. Один з них — капітан судна Віталій Галенко.
— Владиславе, яку ж відстань Вам довелося подолати в таких неймовірно складних умовах?
Мені сказали, що я проплив 2,5 км.
— Температура води якою була?
Температура повітря становила — 8 °C, а води — на рівні 8-ми тепла.
— Це дуже низька температура для людини, щоб вижити.
Владислав Затерка, моряк
Мені зараз важко передати всі свої почуття. Мабуть, організм і вся психіка працювали тільки на боротьбу за життя.
— Скільки Вам років, Владиславе?
Владислав Затерка, моряк
Двадцять. Ось на цьому знімку я разом з 3-м механіком Анатолієм Анатолійовичем Савостіним. Він, на жаль, не зміг виплисти.
— Після такого випробування й одночасно потрясіння, яким Ви бачите своє майбутнє? Знову в море?
Владислав Затерка, моряк
Звичайно, відновлю документи — і знову в рейс.
— Що Ви встигли уже закінчити? Є морська спеціальність?
Владислав Затерка, моряк
Так, закінчив Одеське морехідне училище № 3. На судні я був мотористом. Є плани продовжити навчання у вищому навчальному закладі.
Ця приголомшлива історія — трагедія і тріумф. Трагедія — тому що загинули люди, тріумф — тому що фізична сила і сила духу перемогли морську стихію, а, зрештою, і саму смерть.
Перед нами стояв герой. Але, схоже, він сам цього, або не відчував, або не подавав виду. Хоча й жодним словом не дав приводу подумати, що він таким себе вважає.
Як народжуються герої й де вони живуть? Ось він перед нами — зовсім молодий юнак, ще не одружений, тільки що вступив у велике життя. Воно встигло піднести йому серйозне випробування в першому ж рейсі. І він його подолав. Таким виховали його батьки, школа, морехідне і колектив судна.
Автор: Афанасій Гайдаржі.
За матеріалами газети «Слава хлібороба».