Клімат змінюється — і ми мусимо змінюватись разом із ним, вважають жителі сіл Визирської громади. Старожили пам’ятають ті роки, коли господарі тут будували плани на врожай і худобу, покладаючись на звичний плин сезонів.
Людмила, жителька села Визирка
У цьому році набагато раніше все зійшло. У деяких людей вже картопля повиходила.
Морози у квітні стали ще одним неприємним сюрпризом для активних городників. Звичні терміни посіву вже не працюють. Весна приходить раніше, але з частими погодними «сюрпризами» — то спека, то раптові заморозки. Худоба погано переносить спеку — знижуються надої молока, кури гірше несуться, а заготівля сіна стає проблемою через суху траву. Багато хто змушений докуповувати корм, що додає витрат і зменшує прибуток. Все це впливає на поголів’я корів, яке за останні посушливі роки значно скоротилося загалом по сільраді.
Оксана, тримає двох корів, жителька Визирки
Ми багато сіна сіємо для худоби. В нас три городи, ми сіємо сіно. А ще саджаємо картоплю, буряк, моркву, помідори. Але ми саджаємо все під краплинне зрошення. Все, погода змінилася, раніше такого не було. Ми раніше брали два-три скоси сіна за сезон, тепер лише один. І ми зараз сплатили три тисячі гривень за воду, це за полив. Земля влітку така гаряча, що можна яєчню смажити.
Глобальне потепління більше не здається чимось далеким — воно вже тут, у нашому селі. І все ж люди сподіваються на добрий врожай.
Надія, жителька Визирки
Цибуля, без неї не можна, часник. Хочеться кавунчика, огірочка, диньки, помідорки, щоб все своє. А вже картоплю, дочка сказала, не садити.
Молоде покоління, якщо не бачить перспектив у селі, їде до Одеси, а хтось і далі. Тому так важливо кожній громаді на цій землі будувати нові підприємства, залучати інвесторів, будувати сучасне житло та цивільну інфраструктуру, щоб люди не кидали рідну землю.