Обличчя Визирської об'єднаної громади - Валерій Стоілакі

  При нинішній моді на обличчя новий практичний селянський розум все ж більше довіряє людині надійній. А Валерій Володимирович з десятого року в рідному Першотравневому керував сільрадою. Стало бути, перевірили його владою. Про те, який він в ній, знають не тільки в його селі. Людський поголос на виборах - не остання річ.  У Визирці, як і в інших селах громади, гарна плитка на тротуарах. Дерева перешіптуються за вітром з підстриженими кущами. Після нещодавнього дощу вода відразу пішла в ливневку. А ввечері, на тлі темніючого неба, уздовж вулиць спалахують стиглі яблука ліхтарів.
  Голова розповів про переоблік, що зараз йде в його новому господарстві. Цей переоблік і стане лінією відліку. Приростуть у громади активи, значить, вона на вірному шляху.  Тут понад 25,5 тисяч гектарів землі, дитячі садки й школи, амбулаторії та фельдшерсько-акушерські пункти. І живе в громаді не одна тисяча людей. У кожного, зрозуміло, своє уявлення, яким це життя повинне бути. У Валерія Стоілакі - також. І тому, напевно, з таким задоволенням говорить він про зміни у своєму Першотравневому.
  На столі у голови рукописний лист з квадратиками - програма на рік. Половина заштрихована - значить, виконав. Один з таких квадратиків - за допомогою транспортного вузла "ТІС" на площі біля Будинку культури з'явилися тротуарна плитка й світильники. І тепер голова подумує про фонтан. Ще два квадратика - до заасфальтованих вулиць в цьому році додалися Виноградна й Стребкова. А якщо узагальнити, то за останні роки проклали понад два десятки кілометрів водопроводу. Міняли проржавілі труби на сучасні пластикові.

  Зрозуміло, тепер в плани керівника ляжуть зміни в усіх його селах. За підрахунками бюджет буде солідний, до 20 тисяч гривень на людину. Але з наступного року.  А як в нинішньому бути? Адже його бюджет зав'язаний на район. Які суми на що виділити вирішують там, в Доброславі. А живуть тут, в громаді. Словом, є над чим голові міркувати. І ще розбурхує столична новина - адміністративну карту України збираються перекроїти. З 480 районів хочуть залишити 100. Центр місцевого життя переміститься в громаду. Де, до речі кажучи, вже 70 відсотків мешканців живуть.

  Однак як у цих громадах, в тому числі й Визирській, жити без внутрішніх зв'язків? Але щоб стара пісня "Ех, дороги ..." зазвучала "Ах, дороги!", ними й потрібно зайнятися насамперед. Це Валерій Стоілакі розуміє відмінно.
  Раніше головою Першотравневого сільради багато років працював батько голови нинішнього. Тоді довідки виписували, сесії проводили. Так, ще в сімейних сварках розбиралися. Однак важливі рішення в житті селян приймали "нагорі". Ну, і люди на "верх" цей косо поглядали: рішення-то були часом сумнівні. А багато просто не вирішувалося. А тепер місцева влада відповідає за те, що вирішила тут, на місці, зробити за свої гроші. Робити потрібно чимало. Адже в обов'язки керівника громади входить турбота про побут та освіту, медицину та культуру.
  Відремонтували Будинок культури. У ньому 460 місць. Але коли виступають тутешні артисти, буває, яблуку ніде впасти. Слава про першотравневі таланти далеко розійшлася. Не випадково пісенний ансамбль "Джерело" на Сорочинський ярмарок запрошували.
  У селі заасфальтовані вулиці, хороший магазин і соціальна аптека, що з'явилася тут, як і багато іншого, за допомогою транспортного вузла "ТІС". На новій просторій автостоянці, що поруч з теж новим шкільним парканом, Валерій Стоілакі переживає про те, що може паркувальних місць не вистачити: дітей в школу на машинах привозять - в селі чимало жителів забезпечених.
  Є заможні люди та професій інших, хто місцем проживання обрали саме це село. Про його привабливість можна судити за вартістю житла. Ціна середнього - на рівні одеської квартири.
  Голова зізнався, що в Одесі жити б не зміг, Першотравневе для нього - комфорт душевний. А комфорт побутовий окреслив завдання - потрібна вода. Взимку, правда, її вистачає. Однак влітку потужності тутешніх свердловин бракує. І до села прокладають водопровід. Дефіцит незабаром зійде нанівець.
  Якби зустрівся голова з президентом, він би радив йому одне:

  Для Валерія Стоілакі вкрай важливо, що люди про владу думають. І перш за все - про місцеву. Намагається, щоб думали добре. Щоб турботу відчували. Вона вкрай важлива для літніх. І тут тих, кому виповнюється 70, кожні п'ять років вітають. А після 90 - щороку. Буває, хтось із селян серйозно захворів. На лікування часом потрібні гроші чималі. Тоді й підключається благодійний фонд імені Олексія Ставніцера. Взагалі, голова не любить, щоб без відповіді прохання залишалися. Йому треба, щоб люди були задоволені.
  Валерій Стоілакі раніше не думав йти в голови громади, але депутат облради Олег Кутателадзе переконав.

  Який слід в людських долях Янчев залишив? За прикладом Валерію Стоілакі далеко не ходити. Після армії там, на фабриці, він робочим був. Але підприємству, що зростало, конче потрібні були інженери-будівельники. А директор, двоюрідний дядько, знав про тягу племінника до цієї професії. Словом, закінчив Валерій будівельний інститут і зараз вважає, що освіта йому дуже допомагає.
  А коли в селі з'явився пам'ятник Олександру Янчеву, злі язики подейкували, мовляв, родича увічнив.

  На завершення у Валерія Стоілакі запитали про походження його прізвища. І він розповів те, що від діда свого чув. У дідового батька прізвище було болгарське - Волков. Але коли греки та болгари, які жили в селі, захотіли на землю предків повернутися, він переконував: "Стійте, хороші мої! Стійте, лаки!". Ось до нього і приклеїлося прізвисько. А потім і прізвище. Чи було так насправді, тепер не дізнатися. Але розповідь гарна - людині краще жити на землі, до якої вона приросла.

Автор: Аркадій Ромм.

Стаття підготовлена за матеріалом газети "Одесская жизнь" №42 от 27.10.2019.