Михайло Яцентюк: ідеї візерунка народжуються через пісню

  Художня вишивка є одним із найулюбленіших і найпоширеніших видів рукоділля. За старих часів всі жінки володіли цим мистецтвом. Вишивка була пов’язана зі стародавніми звичаями й обрядами українського селянства. Майстер художньої вишивки Михайло Яцентюк яскравий приклад талановитих людей у цій незвичній для чоловіків професії. Не може не здивувати те, що у Михайла проблеми з зором. Себе він знайшов тут, коли загубив своїх рідних.

  В дитинстві Михайла вишивали усі, не зважаючи це хлопчик чи дівчинка, все це завдяки вчителю з великої літери, який грамотно доносив свої знання дітям. Саме цьому, надихнувшись прикладом свого викладача, Михайло згодом вступив до педагогічного університету в Ізмаїлі. Перші роботи з вишивки звичайно були дуже прості, але з кожною крапелькою своєї душі, полотно перетворювалося в дивовижні картини зі своєю історією. Але чоловік все одно не називає себе професіоналом та скромно кличе аматором.

  У 2005 році Михайло вів гурток художнього вишивання в Першотравневому. Восени того ж року, він поїхав на семінар в Балту до Юрія Мельничука, який працював у музеї Івана Гончара у Києві. Юрій дуже оцінив роботи Михайла, та відмітив, що вишивка його зрима пісня.

  Ідеї візерунка народжуються саме через пісню, зізнається майстер. "Ми не квіти, ми - кохання, а кохання не можна топтати", саме з цих слів з пісні почалась робота над вишивкою "Троянди кохання". У кожному знаку та символі є продовження народної творчості наших предків.

  Михайло запевнює, що з рушника все починається та все закінчується, бо дитину загортали у біле полотно при народженні та опускали на рушниках у труні в могилу.