Олег Кутателадзе: «Справа піде — вирішили ми, та почали будувати першу лінію ТІС»

Олег Кутателадзе, депутат Одеської обласної ради

  Вперше я приїхав сюди, на берег Аджаликського лиману, 28 років тому, коли в рамках одного з контрактів потрібно було завантажити нікель. Мені сказали, що тут є термінал з недобудованим 16-м причалом, що не працює, і що там можна завантажити цей нікель. Тут і здійснили його завантаження. Через кілька років я увійшов до складу комісії зі створення вільної економічної зони, яку очолював Едуард Гурвіц. До нас надійшла пропозиція, спільно з австрійською компанією, побудувати цементний термінал. Для нього шукали місце. Я згадав, що біля міста Южне є місце, де свого часу відвантажували нікель. Ми з першим заступником міністра промисловості Валентином Куліченко приїхали сюди.

  Це було їхнє підприємство, тому що в 1982 році радянський уряд прийняв рішення про забезпечення постачання фосфоритів: країні були потрібні добрива, тому що стартувала програма з розвитку сільського господарства. Тут був побудований цей двоскладовий імпортний комплекс з перевалки фосфоритів і сірки. На 17-му причалі в 1988 році побудували перший склад на 70 тонн, причал і галерею, звідки залізницею фосфорити мали відправлятися на комбінат, який будувався в Березівці. Пізніше причал віддали порту, а весь комплекс — «Агрохімії».

  Наприкінці 1992 року ми прийшли сюди з Олексієм Ставніцером. У «ленінській» кімнаті зустрілися із робітниками. Я розповів, як надалі тут все може працювати, і як Визирка буде розвиватися навколо цього комплексу. Люди дивилися на нас одночасно з недовірою та інтересом. З недовірою, тому що тут ще не працювало нічого. Люди навіть зарплат не отримували. Ми тоді продали те майно, яке у нас було, а гроші направляли на утримання цього комплексу, який до цього не функціонував уже років п’ять. У бізнесі така ситуація: якщо підприємство не працює, хоч і може бути перспективним, реально воно нічого не коштує, якщо нічого не виробляє. Ми сюди вдихнули життя, підтягнули молодих інженерів, які до цього дня працюють з нами — Сологуб, Котвицький.

  Почали шукати інвесторів, так з’явився Олексій Федоричев. Ну, якщо зустрілися два Олексія Михайловича, то справа піде, вирішили ми та почали будувати першу лінію. Напередодні 1997 року ми розпочали працювати. Переймали німецький досвід, адаптували його до наших реалій, перепроєктувати весь комплекс потрібно було, судорозвантажувальні машини перетворити в судонавантажувальні, а імпортний склад — в експортний. Все це робили ті молоді інженери, які потім проєктували й будували все, що тут сьогодні є. Тоді держава попросила, на випадок, якщо буде потрібний імпорт фосфоритів, залишити ту першу лінію, і вона у нас збереглася дотепер, хоча фосфорити так і не з’явилися.

  Цей об'єкт на той час був унікальним, тому що спеціалізованих комплексів тоді не будували. Зазвичай були комплекси по генеральним вантажам, а тут створили сучасний перевалочний спеціалізований комплекс. Надалі, до речі, у нас з’явився і спеціалізований термінал по мінеральних добривах.

  Коли була розпочата робота, ми прийшли представитися начальнику порту Володимиру Іванову. Він нас прийняв, вислухав наші плани й сказав, що, на його думку, у нас нічого не вийде. Потім, коли ТІС вже успішно працював, ми з ним зустрілися десять років потому. Володимир Григорович потис нам з Олексієм Ставніцером руки й визнав, що помилявся. Такий вчинок говорить про високу гідність цієї людини.