Любов з першого танцю: 91-річний новобілярівець згадує зустріч з обраницею

  У селі Нові Білярі проживає родина Шевченко — Микола Васильович та Надія Харитонівна — цікава, весела і працьовита подружня пара.

Хоч вони народилися у зовсім різних куточках Одеської області, проте їм судилося зустрітися й обрати єдиний життєвий шлях.

  Микола Васильович Шевченко народився 3 листопада 1929 року в селі Любопіль. Тут і пройшло його дитинство. У чотирирічному віці він втратив батька, який помер від туберкульозу. Мати через три роки вийшла вдруге заміж. Підлітком хлопцеві довелося пережити все лихо Другої Світової війни та загибель старшого брата в Австрії у 1945 році.

  Після війни хлопець вступив до будівельного училища в Одесі, після закінчення якого відробляв практику: займався будівництвом різних державних об’єктів по всій країні. А у 1950 році Микола пішов служити до лав Радянської Армії. Та ось одного разу його командирували у місто Арциз на будівництво житла для льотчиків поблизу військового аеродрому, який там базувався.

  Надія Харитонівна народилася у селі Десантне Кілійського району у 1932 році. Тут закінчила 5 класів румунської школи. Побачила у своєму юному віці і голод, і війну. Вже дівчиною Надія переїхала до Арцизу, поселившись на його околиці, звану Червона Глинка. Працювала так, що довірили бути ланковою та навіть обрали місцевим депутатом. Багато доводилося трудитися, але ж і гарно відпочивати молодь тоді також дуже любила.

  Одного разу, на Шевченківські свята, Надія з подругами пішла до місцевого клубу на танці. Там до неї підійшов хлопець та запропонував потанцювати, але щось не дуже давалися йому рухи. Спостерігаючи певний час за цим дійством, до танцювальної пари підійшов високий та гарний парубок і запропонував дівчині показати майстер-клас. У ту мить чарівна музика та танець, мов найміцніший магніт, зблизили двох незнайомців. У той вечір гарнішого танцювального дуету годі було й шукати.

  Так танцювальний майданчик познайомив і поєднав на все життя Миколу і Надію. Близько 8-ти місяців пара зустрічалася, а у 1953 році молодята одружилися.

  А тут і військова служба у Миколи добігла кінця. І вирішує він, вже з дружиною, повернутися на свою батьківщину — у Любопіль. Першим вирушив сам, аби дізнатися про перспективи для молодої родини. Їм запропонували неподалік у селищі Булдинка (нині Нові Білярі) житло у гуртожитку, а потім і маленький будиночок. Так нова сім’я опинилася у Лиманському районі.

  У 1954 р. у подружжя народився первісток — син Сергій, а у 1963-му — дочка Валентина.

  Роботи в селищі було дуже багато: чоловіки працювали в кар’єрі Булдинського заводу будматеріалів, а жінки майже на рівних з ними — їхніми підсобницями. Саме в той час починалося масштабне будівництво у селі — Будинок культури, школа, сільська рада. А після роботи та у вихідні люди одне одному допомагали у зведення власного житла.

  Микола Васильович має 50 років стажу роботи теслярем та муляром на Булдинському заводоуправлінні (БЗУ), неодноразово отримував подяки та грамоти за високі досягнення.

  Надія Харитонівна на той момент мала 6-й розряд кухаря, тому деякий час працювала в шкільній столовій. Але молодій родині дуже необхідні були кошти на будівництво власної оселі, тому жінка вирішує піти працювати на більш оплачувану роботу, хоча і не зовсім жіночу — була і стропальницею, і навіть формувальницею бетонних блоків на заводі.

  Якось тендітну жінку помітили за роботою з бетонними блоками й запропонували піти працювати на кухню заводу. Саме тут Надія розкрила свій потенціал: вона готувала дуже смачно і з любов’ю, тому біля неї завжди крутилася черга охочих отримати добавку. У 1970 році її фото прикрашало місцеву дошку пошани. З цієї роботи й пішла на пенсію у 58 років.

  Так родина Шевченків все життя гідно працювала на благо розвитку своєї країни. Багато років вже обидва на пенсії, займаються домашнім господарством, онуками, залишаючись такими ж життєво активними, привітними, гостинними та з почуттям гумору.

  Не забуває своїх ветеранів селищна рада Нових Білярів. Щороку надають їм матеріальну допомогу до Дня Перемоги та до ювілеїв. А підприємство «Дельта Вілмар», що знаходиться на території ради, щомісяця допомагає продуктовими наборами ветеранам і малозабезпеченим.

  На їхньому подвір’ї під виноградною аркою за столом часто збирається вся родина. Микола Васильович та Надія Харитонівна мають четверо онуків та вже п’ятеро правнуків.

  А 3 листопада 2020 року голова родини відзначає 91-й рік народження.

  Редакції газети «Слава хлібороба» та «Лиманської Агенції Новин» вітають Миколу Васильовича та бажає йому міцного здоров’я, душевного тепла і спокою, щоб теплі спогади наповнювали серце зворушливими почуттями й любов’ю, нехай кожен день дарує радість і позитивні емоції, адже це і є запорукою довголіття!

Авторка: Тетяна Шевців.