Чи зможе Україна стати схожою на Швецію в питанні сміттєсортування?

  Досвід Швеції в галузі збору та переробки сміття унікальний: тут на звалища відправляється усього 0,7% побутового сміття. Найближчі за цим показником Данія і Фінляндія передають на поховання близько 1%, а Норвегія — 3,5% відходів домогосподарств, пише НВ. 

  Половину зібраного сміття шведи перетворюють на енергію, ще 35% переробляють і 15% використовують для виробництва пального і добрив. У Визирській громаді є староста, який теж замислюється над будівництвом сміттєпереробного заводу. Нагадаємо, очільник Першотравневого старостинського округу Василь Хмиленко після призначення озвучив ідею створення мінізаводу з переробки сміття. Тож подивимось, як з цією проблемою поступили у Швеції.

  Питання утилізації сміття хвилювало країну ще півстоліття тому. У 1969 році тут ухвалили закон про захист навколишнього середовища, який регулював поводження з небезпечними відходами. На початку 1990-х Швеція запровадила обов’язкове планування управління відходами на муніципальному рівні, в 1997-му відповідальність за пакувальне сміття поклали на виробника, а ще через кілька років тут заборонили поховання спочатку горючих, а потім і органічних відходів. Просуваючи ідею сортування, шведська влада подбала і про інфраструктуру. У 1980-х у магазинах з’явилися автомати з прийому пляшок, а пізніше на вулицях міст встановили станції збору інших відсортованих відходів. Паралельно велася інформаційна кампанія. За 50 років у популяризацію сміттєвих ідей десятимільйонна Швеція вже вклала майже стільки ж, скільки в будівництво трьох десятків своїх сміттєспалювальних заводів.

  У 2000-х громадянам запропонували обладнати кухню не одним, а чотирма відрами для сміття: для органіки, пластика, металу та паперу. Аби система працювала, виробники закладають у ціну своїх товарів вартість переробки пакування і платять споживачам за повернення порожньої тари, а компанії зі збору сміття роблять вибіркові перевірки якості його сортування і приймають несортоване сміття на вагу. Все це мотивує громадян розділяти та здавати відходи на переробку і повторне використання.

  Унаслідок практично все, що викидають шведи, а це 466 кг сміття на людину на рік, перетворюється на тепло, енергію, біопаливо, добрива або використовують повторно. Для порівняння: в Україні на кожного жителя припадає в півтора раза менше відходів, проте 95% їх обсягу опиняється на звалищах, забруднюючи ґрунт отруйними стоками, й атмосферу — парниковими газами.

  Наприклад, на околиці міста Лінчепінг, за п’ять кілометрів від житлових кварталів, посеред поля височить сучасний скляний корпус сміттєспалювального заводу. У сусідній будівлі заводського комплексу багаторівневий конвеєр переміщує в піч відсортовані відходи, які привозять сюди сміттєвози.

  Встановлена на заводі система оптичного сортування розпізнає зелені пакети з харчовими відходами та скидає їх з конвеєра. Витягнуті з них недоїдки вирушають неподалік на завод із виробництва біогазу, а самі пакети повертаються на стрічку і надходять у піч.

  У Лінчепінгу системою збору та переробки сміття керує муніципальна компанія Tekniska Verken, яка встановила правило: у сміттєві баки мешканці міста кидають несортовані й органічні відходи, до того ж останні — тільки у спеціальних зелених пакетах.

  В інших регіонах країни способи сортування, а також форма власності компаній, які займаються сміттям, можуть різнитися. Але практично дві третини муніципалітетів передали цю ділянку роботи до рук приватних компаній.

  Річні доходи Tekniska Verken зі штатом 1 тис. осіб сягають 79 млн євро. Спалюючи 1 млн тонн сміття на рік, вона продає отримане тепло й електрику сотням тисяч приватних і корпоративних клієнтів у всій країні. Водночас біодобрива й біогаз з перероблених органічних відходів компанія збуває фермерським і транспортним компаніям свого регіону.

  Для дозавантаження своїх переробних підприємств Tekniska Verken приймає відходи у двадцяти інших муніципалітетів, а також у Норвегії та Великій Британії. Везти сміття до Швеції іноземцям буває вигідніше, ніж відправляти його на смітник у власній країні. Наприклад, у Великій Британії податок на депонування відходів становить 100 євро за тонну, натомість сміттєспалювальний завод у Лінчепінгу приймає той же обсяг за 60 євро.

  Загалом за рік у Швеції спалюють 7 млн тонн відходів, четверту частину яких беруть від інших країн, а шляхом отриманої енергії опалюють 1,25 млн квартир і ще 680 тис. забезпечують електрикою. За даними шведської асоціації муніципалітетів з управління відходами Avfall Sverige, Швеція отримує більше енергії з відходів, ніж будь-яка інша європейська держава — приблизно 3 МВт/год на тонну.

  Шосту частину свого побутового сміття шведи перетворюють на біопаливо. Власні заводи з його виробництва має практично кожен муніципалітет. На отриманому з органічних відходів біогазі їздить громадський і спеціалізований транспорт. Наприклад, у Стокгольмі біогазом заправляється кожен четвертий автобус і всі без винятку сміттєвози.

  Решта відходів, які не можна спалити, або вони перероблені іншим шляхом, відправляють на полігони для заховання. Серед них кахельна плитка, сантехніка, асфальт. Аби здійснити їхнє безпечне зберігання, шведські сміттєві полігони обладнані нижнім бар'єрним шаром, він допомагає збирати й очищати рідкі виділення — переважно заражену похованими відходами дощову воду.

  Одяг у хорошому стані, справну електроніку, столове приладдя і кухонне обладнання передають у благодійні організації. Шведи переконані: багато речей заслуговують на друге життя. Не випадково у самому центрі столиці знаходиться одразу кілька магазинів одягу секонд-хенд. Для прийому застарілого одягу на вулицях Стокгольма встановлені спеціальні контейнери. Здати текстиль можна також у магазинах шведського ритейл-гіганта H&M, й не тільки у Швеції, але і в Україні.

  Контейнери для паперу, бляшанок, скляних і пластикових пляшок теж знайшли своє місце на вулицях шведських міст. Збиранням і переробкою таких відходів займаються виробники товарів в пакуваннях через спеціально створену асоціацію. Вартість переробки вони закладають в ціну своєї продукції. Водночас покупці напоїв у пластикових пляшках можуть повернути частину коштів назад: опустивши пляшку в апарат зворотного вендінгу в продуктовому магазині або центрі сортування, за це вони отримують одну шведську крону (0,1 євро).

  Шведам важливо, аби бізнес дотримувався принципів сталого розвитку. Разом із тим головною умовою ефективної роботи всієї системи управління відходами є зручність. Якби у Швеції не було такої інфраструктури, багато хто навряд чи сортував би сміття. Але від вкладених колись грошей виграли й мешканці, й держава.