32 роки пройшло з того дня, як останні війська вийшли з Афганістану. В Україні, в тому числі й в Одеському регіоні, живуть не просто свідки подій тих років, а й ті, хто чесно та мужньо тоді виконав свій інтернаціональний обов’язок. У Красносільській ОТГ також проживають ветерани військової служби Збройних сил України. Сьогодні вони посміхаються, дивлячись на фотокартки, і згадують той період, коли вони ще зовсім молодими хлопцями опинилися віч-на-віч зі справжньою війною.
Георгій Оалє, ветеран військової служби ЗСУ
Я думав війна війною, а коли сам туди потрапив і коли побачив, як поряд падає шматок металу і пісок плавиться прямо на очах, ось чому я тоді й посивів. 20 грудня був такий обстріл, ми вчасно вийшли з машини з водієм і сховалися під машиною. І цей шматок металу в мене є десь від тієї РЕСки.
У кожного було своє завдання, розповідає Григорій Фабрика, ветеран військової служби ЗСУ.
Григорій Фабрика, ветеран військової служби ЗСУ
Нашим завданням було тримати зв’язок з Кабулом, там в нас стояв батальйон, а інші хлопці займалися радіоперехопленням. Вони перехоплювали їхні частоти, розмови. Моє завдання було передати це все в Кабул, а потім з боку Кабулу — Кандагар, Шинданд та з Ташкенту стояли пеленгаторні центри, які давали пеленг, якщо там знаходилася банда.
Віктору Хохлову було 20 років, коли він опинився в Афганістані. Реальність війни було зрозуміло відразу, згадує він.
Віктор Хохлов, військовослужбовець
Коли ми туди колоною входили своєю, то все нормально було, тому що прикривали нас усі. А коли ми зайняли весь цей район, то повинні були самі себе вже прикривати, розумієте. Коли вже трошки обтерлись, потрібно було їхати колоною за постачанням в Термез — місто наше, до Союзу, як ми казали. Вже по дорозі, коли проїхали кілометрів 50-60 по нас почали стріляти. З одного боку річка, з іншого стіна. Пульки вибивають камінці, й ти все вже розумієш. А колона йде, зупинятися не можна, як всі їдуть, так і ти їдеш.
70 машин в колоні, через кожні 10 — їде броньована БМП або БТР, зенітна установка, продовжує розповідати Віктор Хохлов.
Віктор Хохлов, військовослужбовець
З автомата до них не можна було дістатись. В нас у перших був автомат 5-45, там пулька десь 4-5 грамів була слабенька, а вже з цих БМП могли там відповісти. Як вечір — то обстріл. Йдемо колоною, повинні вже прийти в табір до своїх, де охорона, окопи, залізні ковпаки стояли, щоб охороняти. І як вечір, а в горах 20 хвилин, і все — темрява. В цей час, звичайно, вони й починали стріляти із-за річки, там Кокча річка протікає.
Перший бій двадцятиоднорічному Валерію Марущенко приніс нагороду.
Валерій Марущенко, ветеран військової служби ЗСУ
Перший бій був, коли ми вели колону. Я був навідником БМП. Вели колону на заставу в Афганістані, проїхали через «зеленку» і там повинні були ночувати. Але поступила команда, душмани пішли по сопках. Якби ми тоді переночували, то потрапили б у біду. Ми цього ж дня поїхали назад і першим вистрілом в нас там ДШК цілив, і я його знищив. Отримав другого прикордонника. Це знак, не медаль, що був першою моєю нагородою.
Анатолій Яковенко на тій війні керував радіостанцією. Майже два роки знаходячись в Афганістані Анатолій Олексійович, як і усі хлопці, мріяв повернутися додому живим. Цей довгоочікуваний день він запам’ятав на все життя.
Анатолій Яковенко, ветеран військової служби ЗСУ
Це був з одного боку радісний такий день, а з іншого він виявився поганим. Як раз ми вже з речами прямували до літака ІЛ-76. Ми повинні були усі полетіти. Командувач армією дав наказ в першу чергу відправити солдат додому, які відслужили свій строк, це були десантники. 170 осіб — вони сіли на цей борт і через 30 хвилин їх збили. Вони усі загинули. Так що це був дуже важкий день.
Ті, хто пройшов гірські стежки, де на кожному кроці чекала небезпека для життя, хто бачив загибель своїх товаришів по службі, ніколи не забудуть, з чим їм довелося зіткнутися в ті роки своєї молодості. Тому, повернувшись додому, афганці дали клятву все своє життя допомагати матерям, дружинам і дітям своїх загиблих товаришів. Їм сьогодні велику увагу приділяє і Красносільська сільська рада.
Володимир Наконечний, голова спілки ветеранів війни в Афганістані та інших воєн Красносільської сільради
На сьогодні Красносільська сільська рада допомагає матеріально. Інвалідам щомісяця виплачується грошова допомога. А до 15 лютого надається одноразова матеріальна допомога всім учасникам бойових дій, не тільки афганцям, а й вдовам померлих й іншим інтернаціоналістам, які брали участь у подіях в Сирії, Югославії, Чехословаччині. Усім.
Сьогодні в Красносільській ОТГ на обліку знаходяться 66 воїнів-інтернаціоналістів, а також три вдови.
На честь Василя Петрова, який загинув в Афганістані, і якого було посмертно нагороджено орденом «Червоної зірки», у селі Переможне Красносільської ОТГ було названо вулицю.
Авторка: Стелла Дюар.