Аліна Пігнаста: «Мені важливий мій шлях»

  Багаторазова чемпіонка Одеської області, України, Молдови, Європи, а також дворазова чемпіонка світу з бразильського (більш м’якого) джиу-джитсу і грепплінгу — школярка з с. Першотравневе Визирської ОТГ Аліна Пігнаста розповідає, як вибрала свій спорт і куди прагне.

  Протягом навчального року в Аліни регулярно по 8 тренувань на тиждень тривалістю півтори-дві години. Влітку — 13. Крім навчання і спорту, часу залишається зовсім трохи: на прогулянку, більш-менш регулярне прибирання в кімнаті та улюблене захоплення — кубики Рубіка («млин» збирає за 1 хв 21 сек, — прим. ред.). Втім, волейбол, баскетбол, настільний теніс дівчина теж з радістю вписує у свій щільний графік. Вона бере участь у всіх шкільних змаганнях та спартакіадах. Навіть в футбол грає за школу.

  У спорті героїня з трьох років. На джиу-джитсу прийшла після танців, фігурного катання, тенісу та шашок. Причому всюди вона досить швидко ставала помітною та отримувала нагороди на змаганнях. Але танці не захопили спочатку, а ковзани й ракетка надалі вимагали досить серйозних фінансових і часових витрат. Наприклад, оренда льоду та оплата трьох тренерів виливалися сім'ї щомісяця в суму понад 300 доларів. Важко цей графік уживався і з побутом сім'ї — влітку дитину доводилося возити з Першотравневого на «Крижинку» в Одесу, що практично займало півдня. Крім того, від переохолодження дитина стала часто хворіти, і про ковзани довелося забути. Початкові перемоги на турнірах у великому тенісі вперлися не тільки в фінанси та час, а й в антропометрію — дівчинка завжди була дуже мініатюрною. Так що до семи років і корт став лише закритою сторінкою в біографії.

  І одного разу старший брат запропонував 9-річній сестричці сходити на тренування з боротьби. А потім, не дивлячись на заперечення, наполіг і на друге, що стало ключовим: дівчинці сподобалося, і вже через два місяці вона взяла срібло на обласних змаганнях. Але сьогодні визнає — все, навіть шашки, які допомагають вибудувати стратегію на татамі, були не дарма.

  Дівчина каже, що, попри зібрані спортивні досягнення, завжди — навіть на регіональних змаганнях — перед виходом на татамі виникає почуття, що схоже на страх. Тому що завжди є ймовірність поразки.

  В оточенні всі практично відразу змирилися з її спортивним вибором. Партнер по татамі, бронзовий призер Чемпіонату світу, однокласник Андрій Виноградов побічно посприяв швидкому прийняттю серед однолітків. Вчителі теж некоректних питань уникали. Хіба що мама спочатку не дуже зраділа силовому захопленню дочки. Але погодилася. З того часу і вона, і батько дівчинку підтримували в усьому.

  Втім, старший брат розповідає, що так в родині заведено. Навіть коли він, бувши підлітком, зв’язався із неналежною компанією, батьки дали можливість вибору: або залишатися з сумнівними дружками й гуляти хоч до світанку, але тоді ні тренування, ні будь-які додаткові блага оплачувати вони не будуть; або взятися за розум і мати можливість їздити на змагання, кімоно, рукавички, велосипед, сучасний комп’ютер, телефон і інші радощі життя. Але ніхто не нав’язував своїх установок і не карав. Вибрав друге — не прогадав: з 2012 року Володимир Пігнастий поєднує участь у престижних міжнародних турнірах з не менш успішною тренерською роботою. А минулого року став лауреатом Премії Верховної Ради України.

  У його підопічної цілі ще більш амбітні: з бразильського джиу-джитсу Аліна мріє дійти хоча б до чорного пояса, а краще до червоного, а також отримати звання міжнародного майстра спорту. Зараз вона прикрашає досягненнями свій синій пояс. Кожне досягнення — одна нашивка. На шляху до «червоної» вершини — ще чотири нашивки перед набуттям пурпурного пояса, потім — по тій же схемі — коричневого, після якого — чорний.

  Крім Аліни, серед підлітків на татамі тренуються багаторазова чемпіонка України Камілла Якушевич, призерка Чемпіонату України Ірина Загороднюк, неодноразова призерка Чемпіонатів України та області Юлія Волкова, неодноразова призерка Чемпіонатів області Олександра Касюга. Ще троє вихованок СК «Бушинкан» — у віці від 5 до 7 років. Тренер упевнений, що заняття боротьбою дають відчуття самореалізації та самодостатності. Ну, а регулярні фізичні навантаження дозволяють тримати на рівні й зовнішню форму.

  Старшокласниця не бачить свого життя без спорту. Після школи вона має намір вступити до Одеського педуніверситету, щоб надалі стати тренером. На думку її наставника, у спортсменки вже зараз досить висока монетизація, тому вона буде жадана не тільки на батьківщині, але і в будь-якій країні світу. При цьому він зазначає у своєї вихованки цілий набір якостей переможця: вроджену непохитну впевненість у своїх можливостях, холоднокровність і максимальну старанність.

  Старший брат підкреслює, що у будь-якого спортсмена після певного етапу є два шляхи: залишатися в команді або перейти на тренерську роботу, що дозволяє мати сім’ю, дітей, осілість. Тренер і батьки готові будуть прийняти будь-яке рішення дівчини.

Авторка: Наталія Шестакова.

  Матеріал створений в рамках проєкту «Гендерно-чутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським пресклубом в партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та виконується Міжнародною організацією Internews.