Сьогодні у вітчизняних засобах масової інформації чимало матеріалів присвячується непростим політичним подіям сучасності. І все ж хотілося б привернути увагу читачів і до духовного життя, а саме до історії заснування місцевих православних святинь.
Якщо їхати з Одеси у напрямку Доброслава, то вже через якихось десяток хвилин часу перед вами відкриється чудовий краєвид села Іванове Красносільської ОТГ, на пагорбі якого, в центрі села, неодмінно побачите сяючу позолотою куполів, гордість краю — Іоанно-Предтеченську церкву, яка є пам’яткою християнської культури початку XIX ст.
Доречним буде згадати історію заснування села та церкви. Датою заснування села є 1801 рік. Вона була викарбувана на кам’яному могильному хресті старого сільського кладовища. Іншою своєрідною іменною грамотою про дату заснування села є «Историко-хронологическое описание церквей епархии Херсонской и Таврической», складеної Гавриїлом у 1848 році, в якому є й свідчення про висвячення у 1808 році споруди самої церкви.
Малобуялицькі греки та болгари, які припливли на нові землі з болгарської провінції Румелії, як і українці, сповідували православ’я. Згодом вони, за державний та особистий кошт, розпочали будівництво храму. І вже у 1805 році спорудження кам’яної однопрестольної Іоанно-Предтеченської церкви було завершено. Це просто фантастика як для того часу! Цим переселенці засвідчили той факт, що прибули сюди назавжди.
Священником тоді був Петро Попандопуло, який привів своїх парафіян — жителів поселення Кючук-Буєлик до Одеси, і був для них і духовним наставником, і вчителем, і суддею, і вищою духовною владою, що освячувала іменем Святої Трійці всі найважливіші події в житті поселення: народження, шлюб, смерть. Це була непересічна особистість. Ось так з’явилося поселення священника зі своїми парафіянами в цій місцевості.
Не можна недооцінювати внесок у розвиток та духовність і наступних поколінь священнослужителів, які дуже старанно продовжували доносити основоположні постулати православної віри до своїх парафіян. Нині цю почесну та нелегку місію несе настоятель отець Василій. Він також, як і попередні священнослужителі, ревно дбає про праведне боже вчення. Для всіх парафіян проводить богослужіння з нагоди усіх свят, проголошує проповіді, відправляє служби по померлих, хрестить, вінчає і повчає живих мудрості. І завдяки цьому сьогодні, як і багато років тому, до церкви йшли та йдуть православні парафіяни різних національностей: українці, болгари, греки, росіяни та інші.
Православна святиня, яка вже веде відлік, образно кажучи, свого віку в третьому тисячолітті, як і в попередні роки продовжує нести людям божу віру, навертає їх жити на довгі та щасливі роки у злагоді зі своєю душею і тілом.
Автор: Іван Рафальський.
За матеріалами газети «Слава хлібороба» № 30 (9885).