Чому в Україні не будують заводи з переробки сміття
Проблема переробки сміття для України надто актуальна. Про це наша агенція вже неодноразово писала. Останнього разу — посилаючись на європейський досвід, де відходи у прямому сенсі перетворюються на вагомі засоби.
Соціологи стверджують: за останні 3 роки питання зростання кількості відходів в переліку нагальних, які турбують населення нашої країни, вийшло на друге місце. Так вважає 47,6% серед опитаних громадян. А якби опитували тих, хто проживає поруч з різного роду сміттєзвалищами та полігонами, де купи сміття під відкритим небом щоденно отруюють навколишнє середовище і людей, відсотки були б ще переконливішими.
Принцип «Більше сортуєш — менше викидаєш — то і менше платиш» діє у всіх розвинутих країнах світу. Для того, щоб вчасно вивозили сміття, а контейнери для збору відходів були охайними та сучасними, треба сплачувати відповідні кошти. Але є ще одна послуга — це утилізація і захоронення: 96% всього побутового сміття в Україні закопують у землю!
Розміркування про цю проблему опубліковано на сторінці «Поводження з відходами/Waste management» у Facebook (наводимо зі скороченнями, — прим. ред.).
Бізнес з переробки сміття в Україні не може бути прибутковим через відсутність економічних стимулів і лобізму з боку власників полігонів ТПВ, які надають дешевші послуги із захоронення відходів. Ми повинні прийти до того, коли максимум відходів повинні бути вторинною сировиною… 100% відходів повинні бути перероблені, 0% — захоронятися.
Але де-юре Україна взяла на себе зобов’язання перед ЄС щодо зменшення кількості захоронення відходів до 35% у 2030 році. Тобто залишок у 65% тернистого шляху після цього строку онукам та правнукам ще долати і долати. Крім того, потрібно розібратися, чи не вийде так, що перероблятися сміття на 70% буде на частині полігонів, а на частині — так і залишиться середньовічно-відстале «захоронення».
Одним з ключових факторів, які впливають на будівництво в Україні заводів з обробки відходів, є недостатні знання на місцях щодо сучасних ефективних технологій. Останні 10 років активно лобіювалась технологія прямого спалювання (подібно до київського заводу «Енергія»), але з більш сучасним обладнанням і ефективною, і відповідно дорогою системою очищення викидних газів та води.
Але, каже він, будівництво таких заводів потребує мільйонні інвестиції (до 1000 дол. США за переробку 1 т відходів). Крім того, пряма енергетична утилізація палива доцільна тоді, коли отриману енергію можна використовувати з користю для громади, а це поки що фантастика та додаткові кошти для багатьох ОТГ.
Проте, існують і інші технології переробки відходів. Наприклад — механіко-біологічної обробки (МБО). Глибина переробки при такій технології сягає від 60 до 90% (приклад Польщі). На її боці невисокий рівень інвестицій (від 100 до 250 дол. США за 1 т перероблених відходів) та нижча вартість експлуатації. Технологія може використовуватися і для великих, і для малих міст.
Але існує незацікавленість та супротив конкретних людей та структур, які на сьогодні безпосередньо задіяні в системі збирання та захоронення відходів. Наявні ресурси та «правила гри» не стимулюють перехід від «примітивного» захоронення до переробки відходів. Проти грає й недосконале чинне законодавство, в якому нема чітких прозорих правил у сфері поводження з відходами, необґрунтовано низькі, на відміну від газових, тарифи на послуги з поводження з відходами, низька екосвідомість та культура сортування у громадян, а також слабка позиція місцевої влади, вважає фахівець.
В Україні в планах є будівництво таких об’єктів у м. Львові (ось-ось почнуть будувати), м. Хмельницькому (йде проєктування) та м. Дніпрі (йде узгодження з інвесторами). Адже у разі відсутності ринку, саме місцева влада має брати на себе відповідальність і розв'язувати ці задачі.