Щасливий та рідкісний ювілей, золоте весілля - відзначило подружжя Зайцевих з села Зоря Труда Лиманського району. З цієї нагоди до їхньої оселі завітали численні гості – рідні, друзі, односельці.
Ювілярів також поздоровили голова Першотравневої сільради Валерій Стоілакі, голова місцевої ветеранської організації Олександра Бондарчук та старша медсестра амбулаторії, член «Команди розвитку» Юлія Лосєва.
«Не всі можуть прожити разом 50 років. У вас і діти прекрасні, і онуки. А якщо це так, то зможете прожити разом ще 50», - поздоровив шановних ювілярів Першотравневий сільський голова Валерій Стоілакі.
Від імені депутатів Одеської обласної і Лиманської районної рад Олега і Віталія Кутателадзе та усієї «Команди розвитку» гості тепло й щиро привітали Лідію Тимофіївну та Василя Миколайовича з незабутньою круглою датою життя.
«Для нинішньої молоді ви показник того, як треба жити. Величезне вам спасибі за те, що ви такі є, за те, що багато зробили для села. Бажаємо щастя і здоров'я», - сказала під час вручення подарунків член «Команди розвитку» Юлія Лосєва.
Подружжя Зайцевих прожило разом у любові та злагоді півстоліття, у них дійсно велика родина – троє дітей, семеро онуків та правнучка.
«Я сам з Крижанівки, - згадує Василь Миколайович. - Мій сусід на автобусі працював, возив робочих до Одеси, на Завод опорів. Цим автобусом ми їздили до Пересипського моста, бо вчилися в училищах я – на Пушкінській, а вона - на Жуковського, поруч училища були. В автобусі і познайомилися, а було це у 1966-му році», - говорить Василь Миколайович.
З далеких шістдесятих років так і йдуть по життю разом. Дякуючи щасливому випадку, добрим та хазяйським людям, разом стали мешканцями нового для них села Зоря Труда.
«Училася ще, та їхала до сестри у гості, - ділиться спогадами Лідія Тимофіївна. - Вітер, холодно, автобуса немає. На «Молодій гвардії» раптом біля мене зупинився «бобік» і з нього незнайомий чоловік запитав: «куди мені їхати». Він назвав себе директором Комінтернівської птахофабрики Янчевим. Під час поїздки до Першотравневого він запропонував нам з чоловіком переїхати у нове село, роботу на фабриці та, навіть, власний переселенський будинок. Птахофабрика тоді активно розвивалась і потребувала різних фахівців. Ми порадилися і вирішили переїхати. Так мій чоловік з повара перетворився на слюсаря, а потім і на тракториста – цим професіям його тут навчили. Велике спасибі директору Янчеву за те, що я маю свою хату, двір, город – це моє життя та життя моїх дітей».
Життєвий шлях подружжя Зайцевих, звичайно, не був встелений трояндами, але вони разом пройшли усі випробування і труднощі, які випали на їхню долю, зберегли взаємну любов та відданість.
Очі винуватців події і зараз випромінюють тепло. Подружжя впевнені: дерево родини росте та розвивається лише у сприятливому ґрунті та хорошому сімейному кліматі. Великі надії ювіляри пов’язують з перспективами нещодавно створеної Визирської об’єднаної територіальної громади.
«Я сподіваюсь, що все буде краще, що у нас господарство розвиватиметься, щоб люди тут жили та не їхали за кордон. Я думаю, що це буде», - говорить Лідія Зайцева.
Цього дня ювіляри дуже раділи і гостям, і подарункам. Але найголовніше щастя для них полягає у тому, що зустріли свої спільні п’ятдесят років у колі дорогих близьких людей і досі тримаючи одне одного за руки з оптимізмом дивлячись у родинне майбутнє.