Раїса Бойчук : "Батько нам часто розповідав про війну, про мужність і героїзм нашого народу, який нікому і ніколи не зламати"

Пішов з життя наш батько - Іван Миколайович Колесніченко. Та пам’ять про нього живе і буде вічно жити в наших серцях, його онуків і правнуків. Тато пройшов всю війну від початку і до самого кінця. Був розвідником, танкістом. Перебував у блокадному Ленінграді, а потім гнав ворога аж до Берліна. Не один раз брав "язика" і нагороджений багатьма орденами й медалями. Серед них: орден Червоної зірки "За бойові заслуги", медалі "За оборону Ленінграда", "За відвагу", "За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р." та інші.

Батько нам часто розповідав про війну, про блокаду Ленінграда, про мужність і героїзм нашого народу, який нікому і ніколи не зламати. І кожен раз повторював, що ніхто не повинен забувати, якою дорогою ціною була завойована перемога над ворогом. Пам’ятаємо його розповіді про те, як брав участь в обороні легендарного міста на Неві, як разом з його жителями пережив блокаду Ленінграда. Німці намагалися стерти з лиця землі це місто, морили людей холодом і голодом, щоденно бомбили з повітря, обстрілювали його з важких гармат. Місцеві жителі були відрізані від усієї країни. Майже зовсім припинилося підвезення продуктів. Солдатам давали по 125 грамів хліба на день. Та й тими крихтами доводилося ділитися з голодними та змученими дітьми, котрі на кожному кроці стояли з простягнутими до будь-якого перехожого худорлявими рученятами. Хліб цінували, як золото, він був для них всім життям.

Важко було татові згадувати ті страшні дні. Багато довелось пережити й побачити своїми очима. Не міг забути, як люди пухли від голоду, гинули від куль та снарядів. Місто поступово ставало пустелею, а населення вимирало на очах. Людей не несли на кладовище, а ховали поблизу зруйнованих будинків.

Та сильні духом місцеві мешканці вистояли блокаду, не віддали місто ворогу. В боях за рідні міста, за Батьківщину, люди проявили відвагу, мужність і героїзм. Народ вистояв і переміг. Переміг задля майбутнього покоління. Важкою ціною була завойована перемога в боях з лютим ворогом. Не всім судилося повернутися до рідних домівок.

Нашій родині пощастило. Повернувся з далеких фронтових доріг наш любий татко. У нього нас було троє донечок. І ми, три сестри, гордимося ним, а любов і шану до нього передали своїм дітям і онукам.

Вже повиростали й наші діти, подарувавши нам онуків. Ось і в мене ростуть троє: Євген, Олександр і Андрій. І як хочеться, щоб вони ніколи не бачили тієї страшної війни, яку довелося пережити прадідам. Нехай над їхніми головами завжди сяє мирне небо.

Все менше й менше залишається ветеранів війни. Татових фронтових друзів також залишилось дуже мало.
Та усім їм, живим і мертвим, низько вклоняємося. Велике вам спасибі - за нас, за наших дітей та онуків.
Я хочу звернутися до всіх наших земляків словами Роберта Рождественського:
"Люди земли! Убейте войну! Прокляните войну!
Мечту пронесите через года и жизнью наполните.
Но о тех, кто уже не придет никогда.
Заклинаю вас - помните!"