Від інженера до педагогині: професійний шлях вчительки Причорноморського ліцею Жанни Свердліковської (фото)

У кожної людини — своя історія. Є в ній моменти радості й випробувань, важливі рішення, зустрічі та люди, які назавжди залишають свій слід у серці. Історія вчительки Причорноморського  Свердліковської Жанни Олександрівни — про професію, яку вона колись зовсім не планувала обирати. Парадоксально, але саме вчительством вона сьогодні називає одну з найважливіших частин свого життя.

Її мама була вчителькою біології. Саме від неї Жанна ще з дитинства отримала перші знання про педагогічну працю. У школі дівчинка брала участь в олімпіадах і конкурсах, адже біологія була маминим предметом. Був у неї й інший наставник — учитель фізики Петро Іванович Стоілакі. Він радив Жанні пов’язати своє майбутнє саме з фізикою та математикою. Але, спостерігаючи за мамою, майбутня педагогиня зробила інший вибір.

Здавалося, професійний шлях уже визначений. Інша освіта, робота, сім’я, народження доньки. Та у 2000 році, коли настав час повертатися після відпустки по догляду за дитиною, Жанні Олександрівні запропонували викладати фізику. Це рішення не було результатом багаторічного планування чи мрії з дитинства. Просто одного дня вона погодилася спробувати. І те, що спочатку могло здаватися тимчасовою роботою, поступово стало справою життя. Відтоді минуло вже чверть століття. За цей час змінилися учні, технології, підходи до навчання, сама школа. Незмінним залишилося одне — бажання Жанни Олександрівни працювати з дітьми.

Сьогодні ця династія має вже три покоління. Мама Жанни Олександрівни свого часу навчала дітей біології. Сама вона викладає фізику, економіку та фінансову грамотність. А донька обрала математику і також стала педагогинею. Отже, професія, від якої Жанна Свердліковська колись свідомо намагалася відійти, зрештою повернулася в її життя — вже як власний вибір і як сімейна традиція. Тепер вона з особливою вдячністю згадує маму, яка, можливо, сама того не знаючи, заклала в доньці основу майбутнього покликання.

Бути вчителем сьогодні — означає постійно змінюватися разом із дітьми. Сучасні школярі живуть у світі, де інформація доступна буквально за кілька секунд. Інтернет, гаджети, цифрові технології та штучний інтелект стали частиною їхнього повсякденного життя. Тож перед педагогом стоїть складне завдання — не просто передати дитині знання, а зацікавити її, показати практичне значення предмета та навчити самостійно шукати й аналізувати інформацію. Жанна Олександрівна цього не боїться. Вона переконана: сучасний учитель не може зупинятися у власному розвитку. Щоб йти в ногу з дітьми, потрібно самому постійно вчитися. Тому вона проходить курси підвищення кваліфікації, опановує нові технології та намагається впроваджувати їх у навчальний процес.

Школа — не єдине місце, де Жанна Олександрівна реалізовує себе. Ще одна важлива частина її життя — українська пісня. Співати вона почала ще в дитинстві. Її першою партнеркою по співу була мама — разом вони виконували пісні на два голоси. Згодом був період, коли Жанна співала лише для себе. Та любов до музики нікуди не зникла. Сьогодні вона співає у народному ансамблі «Джерело» та вже десять років виступає в дуеті з колегою. Для Жанни Олександрівни пісня — це не просто хобі. Це можливість відпочити душею, отримати натхнення і подарувати гарний настрій іншим.

Своїм учням напередодні професійного свята вона говорить про те, що знання сьогодні особливо важливі. Попри повітряні тривоги, дистанційне навчання, виклики воєнного часу та всі труднощі, з якими стикаються школярі, навчання залишається основою майбутнього. Адже після перемоги Україну потрібно буде відбудовувати. Потрібні будуть фахівці, професіонали, люди, які матимуть знання та бажання працювати заради своєї країни.

Напередодні Дня вчителя Жанна Олександрівна вітає своїх колег і бажає їм сил, енергії, здоров’я та натхнення. І, як людина, яка щодня бачить перед собою дітей, особливо цінує можливість просто бути поруч із ними — навчати, спілкуватися, будувати плани. А ще — дякує українським захисникам, завдяки яким сьогодні це можливо.

Її історія продовжується — у школі, в учнях, у родині, де професія вчителя вже стала традицією, і в українській пісні, яка допомагає тримати крила. Бо справжній учитель не просто навчає інших. Він сам усе життя залишається учнем — навчається, змінюється, шукає нове і продовжує мріяти.