Найцінніший скарб Визирської ОТГ — люди

  Кадри вирішують багато чого. Тим більше, якщо річ не лише про професійну, а й про дуже порядну людину, яку в селі поважають та шанують.  Людмила Вікторівна Головко, привернула нашу увагу в першу чергу тим, що вже 42 роки безперервно працює на одному робочому місці в улюбленому дитячому садочку Першотравневого. І це справжня патріотка свого села.

  Мати Людмили Вікторівни — Олена Омелянівна — приїхала до Першотравневого за розподілом, тут вона і зустріла свого майбутнього чоловіка Віктора Михайловича. Пропрацювала вона у селі до пенсії акушеркою. Як згадує наша героїня, траплялось навіть таке: вагітні жінки з Першотравневого, а також з Зорі Труда не встигали до лікарні, треба було негайно надавати їм медичну допомогу, тоді мама приймала пологи просто у себе вдома. Людмила ж обрала свій шлях у житті, адже вона з дитинства мріяла бути або вчителем, або вихователем. На її вибір мати не впливала, рішення дівчина приймала сама.

  Є у родини Головко така цікава закономірність: мати Людмили, Олена Омелянівна народила нашу героїню у 26-ть років, донька Людмили, Оксана також народилася, коли її матері було 26, та й сама Оксана народила своїй матері онука у 26-ть. Тому ця цифра, можна сказати, є щасливою для сім'ї. Зі своїм чоловіком Людмила Вікторівна прожила не багато, лише 5 років, якось не склалося, Після того були й інші пропозиції піти заміж, але не схотіла та присвятила всю увагу вихованню доньки.

  Аби вивчити доньку, Людмила працювала 10 років на двох роботах. Одна робота вдень, інша — вночі, доба через добу. Зробила донці гарне весілля. Зараз Оксана живе в Одесі.

  Любов та відповідальність Людмили Головко перед рідними людьми дає їй сили доглядати свою стареньку матір Олену Омелянівну, яка зараз через стан здоров’я змушена здебільшого бути в хаті та у своєму ліжку. За свою доньку вона радіє, бо виховала її гарною людиною.

Автор: Сергій Бяков.