Петро Юхимович Горовий пройшов довгий шлях в часи Другої світової війни

  Розповісти про життєвий шлях цієї звичайної і разом з тим мужньої та талановитої людини, спонукає не буденна журналістська цікавість, а громадянський обов’язок. Ветерани війни і праці не повинні бути викресленими з пам’яті навіть тоді, коли їх вже немає в живих.

  Петро Юхимович Горовий народився 23 серпня 1916 року. Сільський хлопець з села Богданівка Ковалівського району Полтавської області після закінчення семирічки вступив до Гуляйпільського педагогічного технікуму, а згодом до Бердянського вчительського інституту на історичний факультет, а потім навчався у Харківському політичному училищі, звідки й пішов воювати на фронт з гітлерівськими загарбниками і знаходився там до останнього дня Другої світової війни.

  Демобілізувався воїн Горовий в 1946 році й волею долі опинився в колишньому Комінтернівському районі. Спочатку працював на партійній роботі, пізніше у Кремидівці — директором школи, вчителем історії. При цьому продовжив своє навчання на заочному відділенні Одеського державного університету. Ось такі скупі факти біографії цього чоловіка з непростою людською долею, за якою стоять роки мужності й героїзму на фронтах війни, напружена та плідна праця на педагогічній ниві.

  І все ж, напередодні Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, повернемося до того військового протистояння з ненависним ворогом, про яке фронтовик, коли ще був живим, згадував з біллю та сльозами на очах.

  Гвардійська 108-а дивізія, під командуванням гвардії полковника С. І. Дунаєва, у складі якої воював Петро Юхимович, у роки війни пройшла з боями через південь України, Молдову, Румунію, Болгарію, Югославію, Угорщину аж до Австрійських Альп.

  Воїни цього формування принесли звільнення, мирне життя й мешканцям тодішнього Комінтернівського району. В ніч на 3 квітня 1944 року, форсуючи Тилігульський лиман, гвардійці вступили в село Калинівку. Бій був коротким і переможним — раптовість і навальність удару принесли успіх. Село було повністю звільнене від фашистських загарбників. Далі вони звільнили Спиридонівку (нині село Першотравневе, прим. ред.), потім Кубанку і Красносілку.

  За доблесть, виявлену при звільненні Одеси, дивізія була нагороджена орденом Суворова другого ступеню, а багато воїнів одержали бойові нагороди. За мужність і хоробрість в роки війни Петро Горовий був нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня, двома орденами Червоної Зірки, медалями: «За оборону Киева», «За оборону Кавказа», «За взятие Будапешта», «За освобождение Белграда», «За взятие Вены», «За победу над Германией».

  Перемогу, 9-го травня 1945 року, гвардійці зустріли на території Австрії. Демобілізований воїн знову повернувся до педагогічної праці. Крім основної ділянки роботи, як депутат Кремидівської сільської ради, Петро Горовий знаходив час побувати і на тваринницьких фермах, тракторній і городній бригадах тодішнього місцевого колгоспу, а пізно увечері, повертаючись додому, готував дописи і надсилав до редакції районної газети «Прапор перемоги», а згодом і «Слава хлібороба». Він був активним позаштатним кореспондентом і залучав до цієї роботи своїх учнів. Посвідчення позаштатного кореспондента ще й досі зберігається в сімейному архіві.

  На сторінках газети «Слава хлібороба» в попередні роки міститься кореспонденція «Слово про сількора», в якій розповідалося про цього талановитого дописувача, ветерана війни. Переїхавши до Крижанівки, на нове місце проживання, колишній фронтовик, педагог ще деякий час пропрацював у вечірній школі. Але поранення і контузія все частіше нагадували про себе. Остаточно втративши слух, він залишив улюблену роботу. Останні роки життя Петро Юхимович багато працював в архівах обласної бібліотеки, вивчаючи історію району та збираючи матеріали для його майбутнього музею.

  19 січня 2002 року ветеран війни та праці, позаштатний кореспондент газети «Слава хлібороба» пішов з життя, залишивши про себе найкращі спогади. Він навічно залишиться в нашій пам’яті.

Автор: Іван Рафальський.

  За матеріалами газети «Слава хлібороба» № 18 (9 870).