Цю історію розповіла Олена Козьміна, жителька села Визирка, меценатка, громадська діячка та засновниця екоферми «Ластівка». Багато років тому, коли вона зі своїм чоловіком, співзасновником транспортного вузла ТІС, Олексієм Ставніцером, переїхала жити до Визирки, першою з ким вона познайомилася, була її енергійна сусідка Ніна Василівна Терещенко. Бойова бабуся знайомила колишню городянку з укладом сільського життя, а Олена Козьміна по-людськи прив’язалася до цієї літньої людини, бо не мала в дитинстві щастя спілкуватися з власними бабусями та дідусями.

Ніна Василівна якось розповіла Олені Козьміній про те, що після війни вона, разом зі своїми подругами, склала пісню присвячену сусідському хлопцю Миколі, який не повернувся з війни. Олена Вадимівна припустила, що було б добре на 9 травня записати цю пісню на відео та показати по місцевому телебаченню ТІС-ТВ, щоб її могли почути всі жителі громади.

Сказано — зроблено. Ніна Василівна Терещенко розповіла, що її молодий сусід Микола разом зі своїм батьком Павлом, були покликані захищати Батьківщину, майже з перших днів після нападу фашистських загарбників на країну.

Ніна Терещенко, жителька Визирки

Вони були не навчені військовій справі і їх відразу відправили на передову. В нас багато чоловіків забрали з вулиці Перекопської дивізії і багато хто з них загинув.

Коли сусід — дядько Павло повернувся після Перемоги додому, він дуже сумував тому, що його старший син загинув. І Ніна Терещенко, разом зі своїми подругами, йому щиро співчували.

Ніна Терещенко, жителька Визирки

Ми — три подруги, всі три Ніни, якось увечері сидимо на лежанці у хаті і дядько Павло приходить такий сумний. Ну я і кажу своїм подругам, давайте пісню придумаємо про дядька Павла і його сина, дуже сумна ця буде пісня.

Складали подружки пісню майже місяць. Куплет за куплетом, а потім і мотив знайшовся. Так всесвітня печаль, яка закралася в серця людей після пережитих жахів Другої світової війни поступово йшла разом зі сльозами та риданнями, які безумовно викликала у слухачів сумна пісня про дядька Павла.

Ніна Терещенко, жителька Визирки

Ми співали у хаті, а потім вийдемо на вулицю і знову співаємо. А бабусі на лавочках запитують, де ви таку пісню знайшли жалісну. А ми говоримо, самі придумали. Ну, вони кажуть, молодці, ми слухаємо і плачемо. А ми співаємо і теж плачемо.

Ніна Терещенко, співає

Ой Боже, мій Боже, що це за війна?

Батько йде додому, а сина нема.

Прийшов він додому, сів у край столу

Схилився на груди, болить голова.

Дивиться в віконце, біжить Галина.

Ой тату, мій тату, що за звістка є,

Та, що наш Миколка в лазареті є.

Не вір моя доню, не вір нікому,

поховали синочка в далекім краю.

Поховали синочка в далекім краю.

Авторка: Катерина Гончар.