Валерій Хайловський понад півстоліття лікував жителів Любополя та Ранжевого

  «Лікар від Бога», так відгукуються односельці про свого колишнього фельдшера Валерія Васильовича Хайловського. Вже минуло п’ять років, як дядько Валера, так називали його численні пацієнти, покинув цей світ, але пам’ять вдячних жителів Любополя та Ранжевого Визирської сільради досі переповнює їхні серця, розповідає жителька Любополя Тамара Ковтун.

  Валерій Хайловський медичну освіту отримав у Білгород-Дністровському медичному училищі й за розподілом поїхав в село Чорний ліс Тернопільської області. Довгий час він пропрацював там фельдшером-акушером, та коли в його рідному районі, у Любополі з’явилася вакансія за фахом, переїхав сюди жити й працювати, розповідає мешканка цього села Зінаїда Панасюк.

  Дар діагностики, який допомагав Валерію Хайловському своєчасно і правильно лікувати людей, помітили не тільки односельці, а й жителі інших сіл, розповідає староста Любопільського старостинського округу Олександр Рембач.

  Надія Михайлівна Хайловська, дружина Валерія Васильовича, познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком в Любопільському клубі на танцях. Зустрічалася дев’ятнадцятирічна продавчиня з дорослим, старшим за неї на сім років, фельдшером-акушером майже два роки. Потім вони одружилися та оселилися в невеликому будиночку, який їм придбали батьки. Молода Надія Хайловська тоді ще не усвідомлювала, що її житло незабаром стане практично філією сільського ФАПу.

  Здавалося немає такого захворювання, яке не лікував місцевий фельдшер Валерій Хайловський. Був він і костоправом, лікував суглоби, міг вирвати болящий зуб. Розбирався він і у неврологічних захворюваннях, поділилася власним досвідом жителька Любополя Зінаїда Панасюк, у якої багато років тому стався мікроінсульт.

  Однак Зінаїда Панасюк підкреслила, якщо Хайловський розумів, що надати допомогу не може, терміново госпіталізовував хворого. Якось звернулася до нього дачниця, яку в горло вжалила оса, згадує жителька Любополя.

  Дружина Валерія Хайловського згадує, що її чоловік багато читав. У нього була спеціалізована література, він виписував медичні журнали. Його дар лікування помічали навіть колеги. Роботу в хірургічному відділенні Комінтернівської лікарні Валерію Васильовичу пропонував головлікар, хірург Володимир Грубник, але любопільський фельдшер кар'єрному зростанню вважав кращим тихе служіння своїм односельцям.

  Іноді такі навички були вкрай необхідні, особливо взимку, коли медики просто не в змозі були обійти всіх недужих, щоб зробити життєво важливі ін'єкції.

  Маючи великий авторитет серед односельців, Валерій Хайловський не прагнув отримати для себе особливих благ. Навіть сьогодні дорога, що веде до його дому, все ще у вибоїнах та ямах, хоча по ній йшли та їхали, як по дорозі життя не одна тисяча хворих за допомогою, розповідає староста Любопільського старостинського округу Олександр Рембач.

  Продовжував лікувати людей Валерії Васильович і коли вже вийшов на пенсію. Люди зверталися, і він допомагав, допомагав до кінця свого життя. За кілька днів до смерті лікаря, звернувся до нього односелець з діагнозом грижа хребетного диска, який йому поставили у лікарні, згадує Надія Хайловська.

  Валерій Хайловський прожив складне, але дуже цінне для багатьох його односельців життя. Його старша донька та онучка пішли по стопах свого тата та дідуся і теж стали медиками. Валерій Васильович Хайловський, як ніхто інший заслуговує на вічну повагу та пам’ять своїх односельців.

Авторка: Катерина Гончар.