На Лиманщині продовжує виходити газета «Слава хлібороба» щоправда, тимчасово не в друкованому, а в електронному вигляді. Це пов’язано з тим, що видавництво, яке друкує тираж, не може забезпечити в період бойових дій безпечну логістику.
Афанасій Гайдаржі, головний редактор газети «Слава хлібороба»
Водії просто відмовилися перевозити, а як возити, якщо маршрут проходить через Миколаїв? Тож тут зрозуміло. Але газета продовжує виходити. Ми її викладаємо на наш сайт, на сторінку газети «Слава хлібороба» у Facebook. Ми газету надсилаємо на електронну пошту територіальних громад та підприємств.
Афанасій Гайдаржі розповів, що газету обов’язково роздрукують на принтері для архіву. За 90-річну історію примірники «Слава хлібороба» тут зберегли у друкованому варіанті до 80% усіх номерів. Це дає змогу простежити історію цього краю, як він розвивався, які тут жили люди та чим вони займалися. Редактор розповів, що у випусках газети воєнних часів друкуватиметься інформація, як наші героїчні українці на передовій та у тилу протистоять військовій агресії Росії.
Афанасій Гайдаржі, головний редактор газети «Слава хлібороба»
У нас така рубрика є, але ми висвітлювали там мирні новини, тепер буде військова хроніка. Я теж змушений дбати про свою сім’ю, про себе, про майно редакції. Як і інші, ми реагуємо на сигнали повітряної тривоги й в таких умовах нам доводиться займатися творчістю. Наші кореспонденти безпосередньо працюють у громадах із людьми. Тому ми довіряємо своїм джерелам.
Афанасій Гайдаржі каже, що інформація — це сила і вона має бути спрямована в позитивне річище, щоб читачі хотіли жити, розвиватися, працювати та ростити своїх дітей. Завдання українських журналістів — давати правдиву інформацію, але так, щоб люди мали надію на краще життя і мир, який обов’язково настане в нашій країні. А розповідати є про що. Сьогодні мешканці всіх 19 сіл Визирської громади згуртувалися та сформували потужний тил нашим військовим.
Надія Ільїна, вчителька Калинівської школи
Готують їжу всі, нашим воїнам, ось я зараз знову йду готувати й буду там до вечора. Ви знаєте, у наших людей були різні думки, тепер це все у минулому. Тепер настільки всі об'єдналися, всі лише за мир в Україні, підтримують наш уряд. Я не можу говорити це без сліз, бо маю дітей, онуків.
Надія Ільїна, дочка славнозвісної мешканки села Калинівка Ніни Пилипівни Красночубенко, яка в часи Другої світової війни двадцятирічною дівчиною пішла захищати Батьківщину та воювала зенітницею на кордоні з Румунією. На подвигу Ніни Красночубенко виховувалося не одне покоління мешканців Калинівки.
Надія Ільїна, вчителька Калинівської школи
Моя мама відстоювала мир під час Другої світової війни, а тепер і ми все це маємо пережити. Я думаю, що треба нам усім заспокоїтись і вірити в нашу перемогу — думками та справами допомагати нашим військовим. Нам ось і пенсія прийшла, все є, все нормально, тільки треба вірити у перемогу.
Не бажаю вам жити в епоху змін, кажуть китайські мудреці. Але саме в цей період проявляється людський характер і людина сама для себе розуміє, хто вона є. Жителі Кордону вирішили, ще більше допомогти військовим і зробили їм похідні пічки для обігріву.
Олександр Семенов, депутат Визирської сільради від села Кордон
Ми їх самі виготовили. Креслення взяли з інтернету, а вже самі підігнали проєкт, зварили, показали нашим односельцям, хто може варити, кажу, приєднуйтесь до нас, бо бійцям холодно на вулиці. Ми можемо вдома зігрітися біля батареї, а вони там у полі мерзнуть. Зварили, перевірили, працює. Зробили 10 штук, наші бійці задоволені, вони їх випробовують. Важливо те, що від такої буржуйки не видно вогню. В інтернеті можна взяти, називається реактивна піч. Я думаю, що такими діями ми сприяємо найшвидшому завершенню війни, нікому не потрібної й сподіваємось на перемогу.
Авторка: Катерина Гончар.