Дворічний Кирило повільно й зосереджено кусає молодий огірочок, перший з їх городини. Він ще не розуміє чому для всіх ці огірочки — особливі ласощі. Свої овочеві грядки біженці, або як їх називають внутрішньо переміщені особи, посадили з першими теплими днями на пустельних квітниках реабілітаційного центру для жінок в одному з сіл Визирської громади.
Дарина, покинула місце проживання через війну
Ми взялися до роботи. Тут навели лад. Посадили огірки, помідори, картоплю, цибулю, кабачки, кавуни та дині. Ми забезпечили полив.
Втікали з рідних місць 27 мешканців Баштанського району Миколаївської області вже у перші дні повномасштабної війни, яку розв’язав проти нашої країни російський агресор, розповідає учасниця тих страшних подій Тетяна.
Тетяна, покинула місце проживання через війну
Зараз у нас проходить лінія фронту між нашим селом та містом Снігурівка. Нам запропонували тут розміститися, а оскільки ми виїжджали всі разом з сусідами, бо нашу частину села першою обстріляли, то й розмістилися тут усі разом.
Тетяна розповіла, що була щиро здивована тією привітністю, увагою та допомогою, яку їм надали у цьому селі після прибуття. Тут вони хотіли зупинитися проїздом, їм запропонували залишитися і вони з радістю погодилися.
Тетяна, покинула місце проживання через війну
Нас зустріла Олена Гірченко. Вона зателефонувала сільському голові та секретареві сільради. Вони одразу прибули й нас розмістили у дитячому садку спочатку. Там нам дуже допомогли, дякуємо їм за це.
Потім вийшло розпорядження від військової адміністрації області про те, що не можна розміщувати біженців у дитячих садках та школах, з огляду на питання безпеки. На допомогу групі наших співвітчизників прийшов отець Віталій — керівник місцевих реабілітаційних центрів у рамках проєкту «Община в діалозі» Римо-Католицької Церкви.
Тетяна, покинула місце проживання через війну
Нас тут розмістили. Ми намагаємось допомагати чим можемо. Тут хлопці печуть хліб і нам дають, ми їм намагаємося допомогти. Ми намагаємось бути вдячними.
Неабиякі труднощі, пов’язані з цим переїздом, допомогли переглянути свої життєві цінності та цілі, розповідають вимушені переселенці. Іноді їм вдається зв’язатися з односельцями, тими, хто залишився у рідному селі.
Аліна, покинула місце проживання через війну
Проте новини невтішні. Постійні обстріли, люди виїжджають з села, там залишилося мало людей. Ми раніше думали як? Заробити гроші, відкласти їх, тепер усе це не має значення, має значення здоров’я та життя. А все інше таке собі. Сьогодні ти маєш будинок, а завтра його вже нема. Але я таки хочу повернутися додому, бо там моя рідна земля.
Надії всім додає інформація про успіхи нашої армії та героїзм українців на фронті.
Тетяна, покинула місце проживання через війну
Ми віримо у наші Збройні сили України, віримо у нашу перемогу. Все буде добре і ми з Божою допомогою повернемось додому.