Українська культура багата на звичаї та традиції. Кожна пора року мала свої обряди, прикмети та вірування. Певною магічністю відрізнялася зима, бо тут для обрядів було чимало часу. З вечора 6 січня по Водохреща 19 січня - найсакральніший період, бо наступали святки. Окрім того, що саме у ці дні колядують та щедрують, раніше молодь знаходила собі й іншу забаву - ворожіння. Історики пов’язують це з тим, що саме під час таких народних ігор визначалися з майбутньою парою. Адже дівчата "підсовували" вареники із сюрпризом саме тому парубку, який подобався. Ворожили завжди на судженого та на те, якою буде доля. З часом всі традиції на святки майже забулися. Особливо у міській культурі. Виховані в урбаністичному суспільстві люди більше не зважають на ці пережитки минулого. Не виняток і місто Южне. Знайти тут того, хто б використовував святки для ворожіння, наразі майже неможливо.
Якщо у минулому ворожила молодь, аби дізнатися свою долю, то сучасні дівчата цього вже не роблять.
Але знайти ту жіночку, котра колись ворожила - все ж вдалося. Пані Лідія згадує про це, як про звичайну дівочу розвагу. Розповідає, що нічого з того, що наворожила, не збулося.
Вірити чи ні у ворожіння - окрема справа кожного. Звичайно, православна церква цього не схвалює. Але це - здобутки нашої культури. В обрядовості переплетені всі вірування, звичаї та традиції. І ті, хто не вірить, може сприймати це просто, як невід’ємну складову минулого. Не даремно Максим Рильський писав: "Хто не пам’ятає свого минулого, той не вартий свого майбутнього".