До Всесвітнього дня боротьби з туберкульозом - про міфи та реальність

  Чутки про закриття тубдиспансерів трохи запізнілі. Насправді такі заклади вже закривають давно - за 10 років було скорочено близько 40, всього в Україні їх залишається 93.

  У листопаді 2019 року Кабмін схвалив Концепцію розвитку системи протитуберкульозної медичної допомоги населенню. Ця концепція також передбачає "здійснення заходів щодо реорганізації регіональних протитуберкульозних установ, включаючи злиття всіх протитуберкульозних установ області в єдиний в області протитуберкульозний заклад, що має статус регіонального фтизіопульмонологічного медичного центру".

  Як же підійти до їх реформування і змінити підходи в боротьбі з туберкульозом, що є міфом, а що правда - до Всесвітнього дня боротьби з туберкульозом розповідає "УП. Життя".

  Попри всі зусилля міжнародних організацій, туберкульоз залишається однією з 10 найбільш поширених причин смерті у світі. Україна входить до числа країн з найбільшим поширенням резистентного туберкульозу, тобто нечутливого до традиційних ліків, який вимагає більш тривалого і вартісного лікування і має наднизькі шанси на успішний результат. Лікування хворих резистентним до ліків туберкульозом, який розвивається через недостатній інфекційний контроль у фтизіатричних установах і переривання лікування пацієнтами, завершується успіхом в Україні рідше ніж в 50% випадків. Це ставить нашу країну на один рівень з Індією, Індонезією і Мозамбіком. При цьому, в Україні достатньо ліків проти туберкульозу. Вартість курсу лікування лікарсько-чутливого туберкульозу становить 14 732 грн, тоді як резистентного - від 39 072 грн до 125 Ціна: 194 грн. Але кожен день в Україні помирає близько 11 пацієнтів з туберкульозом. На обліку в протитуберкульозних закладах системи МОЗ України станом на жовтень 2019 р. перебувало 31 615 осіб.

  У зв'язку з реформуванням протитуберкульозних закладів людей часто лякають чутками, що хворі на туберкульоз будуть "їздити в громадському транспорті та всіх заражати". Це показує низьке інформування населення про те, що таке туберкульоз, підкреслюють фахівці.

  Тому пройдемося по міфах, як на цю хворобу можна заразитися, і хто в зоні ризику:

  - Хоча туберкульоз і передається повітряно-крапельним шляхом, для зараження потрібно перебувати в дуже тривалому і тісному контакті з хворим в закритому приміщенні. Наприклад, жити з людиною в одному будинку, або працювати разом в одному приміщенні. "Довгий час" - це приблизно вісім годин щодня протягом 3-х місяців, уточнює організація "Лікарі без кордонів". Тому заразитися, проїхавши в маршрутці, неможливо;

  - Сучасні препарати дозволяють людині бути не заразним вже через 2-3 тижні після початку лікування. Тому розповіді про те, що хвора на туберкульоз людина заразний, - це міф;

  - На туберкульоз може захворіти будь-хто. 70% хворих - це люди з так званих безнапасних верств населення: лікарі, вчителі, офісні працівники. Тому так, перш за все хвороба стосується груп ризику - це курці, люди з діабетом, ВІЛ-інфіковані та працівники фтизіатричних диспансерів. Але не одні вони;

  - Туберкульозні диспансери не закривають, як і будь-які інші лікарні, вони реформуються і будуть отримувати гроші від НСЗУ нема за койко-місця, а за конкретні ефективні послуги.

  - Ще один міф - погані умови в протитуберкульозних закладах, за якими люди не хочуть йти в стаціонар. Насправді, далеко не всі диспансери в Україні знаходяться в жалюгідному стані, багато з них почали змінюватися ще до старту медреформи, наполягають фахівці.

  В рамках реформування цієї медичної сфери мінімум, який необхідно виконати - сконцентруватися на пацієнті і поліпшити умови. Позитивним прикладом можна назвати роботу Одеського обласного центру соціально значущих хвороб, в який об'єднали три тубдиспансери і Центр протидії СНІД.

  В результаті, лікування одного пацієнта в стаціонарі там коштує - 9 373 грн, при тарифі НСЗУ 20 663 грн.

І якщо раніше на зарплати йшло 75% бюджету, то зараз штат оптимізували вдвічі (у 2016 р. було 1100 працівників, з квітня 2020 року - буде 592) - шляхом ліквідації деяких адміністративних посад і звільненням осіб пенсійного віку.

  Тут в стаціонарі залишають тільки важких пацієнтів, що виділяють бактерії, середній термін госпіталізації - 34 дні (раніше було 232 для мультирезистентної форми й 90 для звичайної), тому і кількість ліжок скоротили вдвічі. Пацієнту пропонується 11 моделей амбулаторного лікування, які він сам обирає з запропонованих лікарем. Персонал шукає індивідуальний підхід до пацієнтів, а також переоцінює процес лікування. Наприклад, хворих опитують, щоб визначити наскільки у тієї чи іншої людини високі ризики перервати лікування, аналізують не тільки медичні потреби пацієнта, а й соціальні. І працюють з ними в залежності від результату. Деякі недоїдають, і тоді в Центрі намагаються організувати їм нормальне харчування. Хтось знаходиться у важкій депресії, і його направляють до психолога.

  Контролюють приймання ліків пацієнтами тут через сучасні технології: відео-ДОТ, коли хворий надає відеозвіт, або SmartBOX, це коли пацієнт відкриває коробку, лікаря приходить сповіщення на телефон. При необхідності пацієнтам регулярно видають Sim-карти. Якщо хворий все ж порушує режим лікування, до нього приставляють соцпрацівника.

  У країні зараз також спостерігається соціальний супровід хворих на туберкульоз і їх сімей, але це не фінансується державою. В основному такі проєкти працюють на кошти Глобального фонду для боротьби в Україні зі СНІДом, туберкульозом та малярією.

  Нагадаємо, що власниками туберкульозних диспансерів сьогодні є місцева влада. Тому НСЗУ покладає питання перепрофілювання установ та перекваліфікацію працівників саме на неї. Лікар-інфекціоніст Юрій Жигарев вважає, що все добре буде там, де голова розуміє важливість епідбезпеки й, в принципі, може розібратися в медичних нюансах.

  За матеріалами проєкту USAID.HEALTHLINK.PROJECT.