Володимир Наконечний: про Афганістан та подих смерті

  Афганська війна за свої 9 років відібрала життя в багатьох українських хлопців. Але є й ті, хто повернувся до дому живими. У кожного з них своя історія, свій шлях під назвою «Афган». Володимир Наконечний з Красносільської ОТГ зараз очолює спілку ветеранів, а тоді в далекому 1988, у свої 33 роки, він потрапив до Афганістану, щоб виконати інтернаціональний обов’язок.

  Володимир Іванович одразу зрозумів, що потрапив на справжню війну. Однак страху від цього він не відчував, розуміючи, що станеться так, як на роду написано.

  Був тоді один випадок, згадує Володимир Наконечний, коли смерть пройшла з ним поряд. У листопаді 1988 року під час обкатування машин, що готувалися до виводу з Кабулу до Термезу, в районі воєнної комендатури у Кабулі із-за паркану, між Володимиром та водієм, неочікувано куля пробила наскрізь скло. Але обоє залишилися живими.

  Війна — це не тільки обстріли, бомбування та перемога — це ще й загибель товаришів, втрати, сльози, біль, які залишаються в серці назавжди. Але той Афганістан також подарував військовим справжніх друзів інколи на все життя. Володимир Наконечний, наприклад, саме там познайомився зі своєю майбутньою дружиною.

  З того часу вони разом. Всі «афганці» пройшли сувору школу виживання. Своїм досвідом вони і зараз діляться з підростаючим поколінням, прищеплюючи молоді розуміння справжньої мужності та патріотизму.

  Нагадаємо, ветерани-афганці відвідали місця поховання бойових товаришів. Транспорт надали ТІС-Вугілля та БФ імені Олексія Ставніцера, а подарунки для матерів та вдів — Красносільська сільрада. 

Авторка: Стелла Дюар.