Починаючи з лютого 2022 року, освітній процес в усіх українських школах зазнав певних змін. Безтурботне шкільне життя для педагогів та дітей закінчилося. В умовах війни й школярі, й вчителі зіткнулися з чималими викликами. На той час розуміння того, як з ними впоратися не було ні в кого. Проте з часом освітній процес налагодився і продовжує постійно розвиватися, попри те, що повномасштабне вторгнення й досі триває. Першотравневий ліцей Визирської СТГ є одним з яскравих прикладів того, як керівництво закладу і вчителі створюють для своїх вихованців комфортні умови для навчання. По-перше, це стосується ментального здоров’я учнів. За словами заступниці директора з навчально-виховної роботи Наталії Кириченко, вони постійно працюють над тим, аби кожна дитина почувала себе тут в безпеці.
Наталія Кириченко, заступниця директора з НВР Першотравневого ліцею
Звичайно, ми дуже хочемо, і це перша необхідність, щоб середовище, куди прийдуть діти, було безпечним. Коли ми впевнені в тому, що нічого не загрожує дитині, тоді процес може йти так, як треба. Безпечне середовище, це не лише наявність сховища. Дитина має почуватися в школі комфортно, вона не повинна боятися нічого. Тому головне завдання нашого колективу — зробити так, щоб діти йшли до школи із настроєм, з бажанням вчилися тут.
Інший напрямок успішного розвитку навчального закладу — постійне навчання самих вчителів. Педагоги Першотравневого ліцею розуміють — щоб йти в ногу з часом їм необхідно системно підвищувати свій професійний рівень та кваліфікацію. Сучасна освіта потребує від вчителів вміння працювати у форматі інтерактивних занять, використовуючи нові підходи та методи. Тим більше зараз держава пропонує педагогам вагомий перелік інструментів для отримання нового педагогічного матеріалу.
Оксана Замосянчук, вчителька початкових класів, вчителька-методист Першотравневого ліцею
Це можуть бути і «work-shop», коли ми ділимося досвідом. Це може бути виконання різних нестандартних вправ. Ми також вивчаємо і нормативні документи. Ми не просто сидимо над буквою закону, вичитуємо, запам’ятовуємо. Обов’язково це якась вправа, коли ми рухаємось, ми можемо шукати інформацію, користуємося інтернет-джерелами. Ми ділимося досвідом одразу під час вивчення документів з колегами — як хто використовує їх під час своєї роботи.
Оксана Кравченко, вчителька з основ здоров’я, соціальна педагогиня Першотравневого ліцею
В сучасному світі зупинятися на досягнутому не є актуальним, це й не потрібно. Вчитель постійно підвищує свій рівень, підвищує свою кваліфікацію. Наприклад, перед початком навчального року ми переглядаємо методичні рекомендації. Окрім методичних рекомендацій вже другий рік ми підвищуємо кваліфікацію з домедичної допомоги, з безпеки навчального простору.
Вікторія Урсуленко, вчителька історії Першотравневого ліцею
Весь свій час, вільний, невільний ми витрачаємо на підвищення нашої кваліфікації. Постійно проходимо різні курси, обов’язково проходимо курси з психологічної підтримки, домедичної підтримки, інклюзивної освіти. Я проходжу інтегровані курси з історії України та всесвітньої історії. Ще я викладаю курс «Навчаємось жити в громаді». В нас постійно відбуваються семінари, челенджи, вебінари з нашого курсу.
Найголовніша умова успішної реалізації освітнього процесу — це присутність дітей за шкільними партами у класах. На даний час Першотравневий ліцей поки що працює у онлайн форматі. Вчителі викладають свої предмети у порожніх класах, сидячі перед комп’ютером. Всі з нетерпінням чекають на той час, коли діти отримають можливість знов відвідувати школу. Скучили всі, і школярі за вчителями, і педагоги за своїми вихованцями.
Наталія Кириченко, заступниця директора з НВР Першотравневого ліцею
1 вересня весь педагогічний колектив був готовий до очного навчання. Ми планували, що вийдемо вчитися очно. Але зараз такі умови, що ще мусимо трішечки почекати, і сподіваємось, що все ж таки після канікул ми зможемо зустріти в стінах школи наших дорогих вихованців, на яких ми дуже чекаємо.
Оксана Кравченко, вчителька з основ здоров’я, соціальна педагогиня Першотравневого ліцею
Дуже скучила, дуже хочу саме живого навчання, дуже скучила за учнями, за живою реакцією і дуже сподіваюся, що ми скоро вийдемо.
Оксана Замосянчук, вчителька початкових класів, вчителька-методист Першотравневого ліцею
Мені це дуже болить. Є певні плюси у дистанційному навчанні. Це економить наш час на те, щоб дійти до школи, або поїсти, коли ми знаходимося у комфортному середовищі. Але ми втрачаємо дуже важливе, ми втрачаємо соціалізацію. Є багато завдань, які б я набагато ефективніше виконаю разом з дітьми, коли ми зберемося в групи, щось обговорити, коли ми послухаємо один одного, коли ми дійдемо разом до якоїсь мудрої думки. Коли діти слухають пояснення вчителя, це одне, а коли, працюючи в групі, вони своїм однокласникам щось пояснюють, це буває іноді навіть ефективніше ніж пояснення вчителя. Мені цього зараз особисто не вистачає.
Можна довго говорити про освіту під час воєнного стану, про її складнощі та шляхи їх подолання. Але основне лишається незмінним: коли війна закінчиться нашою перемогою, ми повернемося до мирного життя, а у ньому однією з найважливіших справ стане навчання наших дітей. Після перемоги ми будемо відбудовувати Україну, а для цього країні стануть у пригоді освічені фахівці. Прищепити дітям любов до знань саме на початковому етапі здобуття освіти — найважливіше покликання кожного шкільного вчителя.