Машиніст крана - цілком жіноча професія, вважають співробітниці компанії ТІС

  Світлана Ткаченко їздить на роботу з Одеси, а Світлана Корнійчук, Валентина Прокопенко та Ірина Рибак приїхали в Южне з промислового містечка Побузьке Кіровоградської області. Проте долі їх у чомусь схожі. Всі вони пройшли непростий життєвий шлях і зараз працюють в службі експлуатації контейнерного термінала ТІС: управляють мостовими кранами вантажністю до 20 тонн на завантаженні арматури й дуже люблять свою роботу.

  Світлана Ткаченко - машиністка крану

  Шістнадцятирічна Світлана приїхала в Одесу в 1986 році й вступила до Одеського нафтогазового технікуму. Закінчивши його, прийшла на завод ім. Виженко, де набирали кранівників, і отримала цю професію. І ось у неї вже 27 років безперервного стажу. Чоловік працював там же на навантажувачі. Потім подружжя поїхали в Польщу підзаробити. Повернувшись з-за кордону, Світлана від подруги дізналася про ТІС і приїхала в Южне.

  За словами співрозмовниці, обов'язкова умова в професії - не боятися висоти. Кабіна знаходиться в 12 м від підлоги. І яким би досвідченим кранівником ти не був, необхідно дотримуватися норм техніки безпеки та ретельно стежити за станом обладнання, адже праця машиніста крана належить до категорії робіт підвищеної небезпеки. Після стількох років у професії Світлана не відчуває складнощів. А тяга сідати в кабіну крана тільки посилилася: "Змушувати себе йти на роботу точно не треба. Кожен раз - із задоволенням!". Мешкаючи в Одесі, Світлана любила бувати біля моря. Тому вони з чоловіком придбали дачу в Березівському районі. Там є будиночок і сад. А повітря просто чудове. Подружжя весь вільний час проводять там, із задоволенням облаштовують дачу і відпочивають від міської метушні.

Світлана Корнійчук - машиністка крану

  До роботи на крані Світлана вже мала дві спеціальності - перукаря та хіміка-лаборанта мікробіолога. Але вирішила отримати серйознішу професію на великому підприємстві - Побужському феронікелевому заводі. Там як раз йшов набір на курси машиністів крана.

  Кранівник, зазначає Світлана, повинен володіти максимальною уважністю і впевненістю у своїх діях:

  Сім місяців тому, після закінчення технікуму, в 4 зміну влаштувався на роботу стропальником син Світлани. Він дуже задоволений. Чоловік Світлани працює в порту. Вона з гордістю розповідає про нього: "Токар він відмінний, руки золоті". Звичайно ж, вдома багато говорять про роботу. Але вистачає натхнення і захоплення. Першу професію перукаря Світлана не забуває - стриже друзів і рідних. А ще вона любить в'язати. В'яже все - від шапок і шарфів до речей побільше. Для себе, для родини. А для душевної рівноваги вона малює натюрморти.

Валентина Прокопенко - машиністка крану

  Валентина отримала медичну освіту. Але в маленькому містечку роботу за фахом знайти було важко, і вона стала співробітницею служби охорони феронікелевого комбінату. Там закінчила курси кранівників, однак влаштуватися за фахом вдалося не відразу. Коли на заводі запустили нову лінію, Валентина почала працювати на навантаженні металу на мостовому магнітногрейферному крані. Так минуло дев'ять років. Криза 2008 року позначився на долі заводчан. Подруга, яка першою влаштувалася на ТІС, покликала і Валентину.

  В 3-й бригаді працює 50 осіб, і Валентина Михайлівна в ній єдина жінка. Колеги-чоловіки ставляться до неї з повагою. Чоловік Валентини, монтажник висотних робіт, залишився на Побужському заводі - допрацьовує "гарячий" стаж. Подружжя сумують один без одного як молодята. Валентина сподівається, що чоловік теж незабаром стане ТІСовцем, і вони не будуть витрачати на дорогу 4-5 годин, щоб провести вихідний разом. Син пішов по стопах мами - працює кранівником в Побужжі, а невістка закінчила медичний коледж. Медичним знанням Валентини теж є застосування. Хто з колег відчуває нездужання - відразу до неї за порадою. У вільний час Валентина в'яже, шиє, вишиває бісером і робить корисні речі з паперових трубочок - кошики, підставки.

Ірина Рибак - машиністка крану

  Два роки тому машиніст крана з 16-річним досвідом Ірина Рибак разом з чоловіком і сином приїхала працювати в ТІС. Чоловік влаштувався водієм навантажувача, син - електромеханіком. Рішення змінити все було для сім'ї непростим. Але тепер Ірина впевнена: воно було правильним. А теплий прийом керівництва підрозділу і всього колективу полегшила адаптацію на новому місці.

  Ірина раніше працювала на Побужському ферронікелевому - керувала краном вантажністю до 50 тонн. Професію отримала тут же, на заводі. На початку навчання невеликий страх висоти у дівчини був, але Ірині так хотілося скоріше приступити до самостійної роботи, що подолала його з легкістю.

  А ще Ірина чудова господиня. Попри щільний графік, вона не тільки успішно управляється з домашніми справами і дбає про своїх чоловіків, але і встигає в'язати, а також пекти пироги й торти.

  За матеріалами газети "Наш ТІС", №25 від лютого 2020 року.