ЛАН » Головні події дня » Ліквідатори з Доброслава згадують час аварії на Чорнобильській АЕC

12 гру 2020, 10:30 Головні події дня / Статті / Суспільство / Технології / Безпека / В країні

Теги: стаття Доброслав спогади аварія ЧАЕС ліквідація ліквідатори Віктор Стоєв герої подвиг Петро Миргород

Ліквідатори з Доброслава згадують час аварії на Чорнобильській АЕC

Аварія на Чорнобильській АЕС показала не лише співвітчизникам, але й усьому світу, наскільки небезпечна позбавлена контролю сила атома, і як неймовірно важко вгамувати її. В серцях людей назавжди залишиться невмируща пам’ять про героїчні зусилля солдат атомного фронту Чорнобиля, які ціною власного здоров’я та життя врятували майбутнє для нащадків. Вони щоденно несли небезпечні вахти біля розпеченого реактора, очищали від радіації поля, сади, житло… Так починався літопис всенародного подвигу.

З часу страшної аварії на Чорнобильській атомній електростанції минуло понад три десятиліття, а залишені нею «сліди» і сьогодні перед очима мешканця Доброслава Віктора Дмитровича Стоєва — нинішнього голови Лиманської районної громадської організації «Союз. Чорнобиль. Україна».

Віктор Стоєв, голова Лиманської районної громадської організації «Союз. Чорнобиль. Україна»

Слід відверто сказати: ми йшли на вірну смерть, але ніхто про це тоді не думав. Ми виконували свій військовий та громадянський обов’язок перед своїм народом. 2-го травня 1986 року, о 05:00 до моєї оселі завітав посильний райвійськкомату з повісткою у руках і повідомив мені про терміновий збір в приміщенні тодішнього кінотеатру «Ювілейний». Там вже зібралося, як мені було відомо, близько 200 людей. Згодом нас доставили до селаЧервонознам'янка Іванівського району, де на базі місцевої військової частини було розгорнуте ще одне військове містечко з казармами, технікою. Сформований з бранців полк залізницею відправили на ліквідацію аварії на Чорнобильській АЕС. Кінцевою зупинкою нашого залізничного ешелону було поліське село Старі Соколи. Тут нашвидкуруч, поблизу лісового масиву, було розбите наметове містечко з усіма необхідними побутовими та військовими підрозділами.

Він, як медик, був зарахований до складу бригади медичної допомоги, яка займалася дезактивацією, замірами радіації, наданням ліквідаторам першої медичної допомоги, відправкою хворих до лікарні тощо. Рівно 33 доби доброславцю довелося перебувати у чорнобильській зоні.

Розповідь ще одного живого очевидця тих жахливих подій на Чорнобильській атомній електростанції, доброславця, полковника служби цивільного захисту Петра Володимировича Миргорода, не менш цікава. Про катастрофу він дізнався, як і всі, з новин по телебаченню. Влада кілька днів замовчувала про неї. Через пів року до зони відчуження прибув Одеський зведений загін. Група профілактики набиралася з-поміж досвідчених працівників за добровільною згодою.

У складі загону виїхали близько 200 осіб рядового і начальницького складу, пожежна та спеціальна техніка. Першого ж дня після загального інструктажу та розселення, доброславець з групою з профілактики був вже на об’єкті. Так почалася варта з охорони ЧАЕС. Пересування особового складу здійснювалося за визначеними маршрутами та за перепустками, дисципліна була жорсткою. Безпека була на першому місці. Рекомендувалося якомога менше перебувати на відкритому повітрі. Здійснювався постійний контроль за отриманою радіацією, в приміщеннях проживання особового складу щоденно проводилось вологе прибирання від радіоактивного пилу та заміна одягу.

Петро Миргород, полковник служби цивільного захисту
У той час мені, капітану внутрішньої служби, виповнилося 30 років. У сім’ї, крім дружини, було двоє доньок — 8 і 4 років. Тоді ми мало що знали про радіацію, але моя професія вимагала бути готовим до складних ситуацій. З нами працювала медична та психологічна служби. Першим враженням від «зони» було цілковита тиша і залишені у поспіху домівки з дитячими іграшками та всіляким знаряддям, двори, які встигли порости на той час бур’янами. Від жахливої картини завмирало серце. Ці спогади й досі перед очима. А ще зелені, як для жовтня, дерева з незбираним врожаєм — великі яблука, велетенські китиці винограду. Така собі вражаюча і смертельно небезпечна краса. Взагалі все здавалося в зоні таким звичним, окрім відсутності людей — мешканців Чорнобиля.
Моє перебування у зоні ЧАЕС тривало з 3 жовтня по 9 листопада 1986 року, але перші одеські добровольці-рятувальники «відвідали» Чорнобильську атомну електростанцію ще у травні 1986 року.

Віктор Стоєв, як керівник громадської організації, в міру своїх можливостей, прагне робити усе від нього залежне, щоб допомогти побратимам по чорнобильському лиху, які й в наші дні страждають від хвороб та не завжди справедливого ставлення до них.

Низький уклін усім ліквідаторам аварії на ЧАЕС, які, не шкодуючи свого здоров’я і життя, працювали в 30-кілометровій зоні радіаційного лиха аби якомога швидше ліквідувати наслідки жахливої трагедії та обмежити біду. Хай завжди поруч з ними буде людська подяка за ті мужні вчинки.

Автор: Іван Рафальський.

Схожі новини:

Всі публікації