Ігор Павлович Гержик — начальник науково-дослідного відділу РЛП «Тилігульський» і визнаний фотограф — в недавньому інтерв’ю «Южному округу» розповів про те, звідки у нього взялася любов до природи та як почалося захоплення фотографією.
— Яка була найскладніша спецоперація з порятунку тварини?
Ігор Гержик, начальник науково-дослідницького відділу РЛП «Тилігульський», фотограф
Я не займаюся порятунком тварин спеціально. Скажу навіть більше, — що, можливо, не всім сподобається. Я не вважаю, що всіх птахів і звірів потрібно рятувати. Наприклад, я недавно був на Тилігульському лимані та бачив таку картину: сидить замерзлий лебідь на льоду і його клює орлан-білохвіст. Орлан-білохвіст — це теж вид, він теж хоче їсти, як і лебідь, а ще він занесений до Червоної книги. Якщо ми будемо рятувати лебедів і відганяти орланів, тоді їх потім треба буде рятувати від голоду. У природі завжди був природний відбір, і це нормально. Тому не завжди потрібно рятувати. Інша справа, коли йдеться про рідкісні види — як недавно історія з кучерявим пеліканом. Їх дуже мало, це поодинокі особини, вид яких занесений в міжнародні списки червонокнижних видів. А взагалі, допомога людини природі полягає в тому, щоб не втручатися.
— Що найскладніше при роботі в природі? Чи траплялися курйози?
Ігор Гержик, начальник науково-дослідницького відділу РЛП «Тилігульський», фотограф
Це стихія і часта зміна погоди, непередбачені рельєфи. Це і становить основну складність. Тому що людина їде, розраховуючи на одне, а потім несподівано все змінюється. Я якось був в горах пізнім листопадом, і трапилася різка зміна — пішов сніг з дощем, почалося обмерзання, замерзли намет і одяг, і це все при сильному вітру. Було складно розвести багаття, щоб зігрітися. Тому всі ці фактори потрібно враховувати заздалегідь. І курйозних моментів було достатньо. Я обожнюю походи: піші, лижні, гірські, велосипедні. Взагалі на велосипеді я об'їздив дуже багато — уздовж і поперек Кавказ, Крим, Карпати, Україну в цілому, міста в Європі. В одному з таких багатоденних походів був випадок, коли при зборах я забув на базі один зі своїх рюкзаків, в якому знаходилося все для фотографування. Помітив тільки через пару годин шляху, коли намагався схопитися за лямки рюкзака, а їх на спині не виявилося. Довелося повертатися. Також був випадок, коли знімав з укриття колонію чайок — в спеціальному наметі без дна. Фотограф може в ній навпочіпки пересуватися, залишаючись непоміченим для птахів, вони на неї не звертають уваги. І ось одна гілочка трави відігнула стінку намету, і в утворену дірку до мене забігло пташеня чайки. Ну, і дивиться на мене здивовано, і я на нього у відповідь. Показав йому рукою на отвір, в який він забіг, сказав: «Біжи до мами». Він ніби розуміє, пірнає туди і йде. Так і поспілкувалися, потішно було.
— А як і коли виникла любов до фотографії?
Ігор Гержик, начальник науково-дослідницького відділу РЛП «Тилігульський», фотограф
Першим етапом став подарований татом фотоапарат. Тоді я несвідомо почав фотографувати все підряд. Пізніше мені в руки потрапив журнал «Радянське фото», на який я оформив передплату. І я вже бачив, як інші цим займаються, виділив професійний підхід до справи.
— Що Вас надихає? Чи є в портфоліо улюблені роботи?
Ігор Гержик, начальник науково-дослідницького відділу РЛП «Тилігульський», фотограф
Оскільки я фотографую природу, вона сама мене і надихає. Вона настільки красива і різноманітна: від пейзажів до тварин, які в ній живуть, рослин. В природі немає нічого некрасивого, тому що вона вся цілісна. А улюблені фотороботи постійно змінюються. Ось я свіже зніму — воно мені подобається, потім щось інше. Або в архівах відкопаю знімок, який колись недооцінив, а в ньому щось є, і зараз мені подобається.
— Де публікували Ваші знімки?
Ігор Гержик, начальник науково-дослідницького відділу РЛП «Тилігульський», фотограф
Вони дуже широко публікуються. Я є учасником різних вітчизняних і міжнародних фотоконкурсів. Знімки також публікуються в журналах, наприклад, «Зоосад», «Навколишнє середовище», «Digital Photographer», «Мандри», «Фаворит успіху» і багато інших. Друкувалися й в книгах: «Атлас птахів», «Туристичний путівник по Одеської області», «Книга природно-заповідного фонду Одеської області». Також свого часу я співпрацював з 22-а газетами, де друкувалися не тільки мої знімки, там я також виступав і автором. Публікувалися на брошурах, буклетах, білбордах. В цілому у мене збереться, напевно, з десяток тисяч опублікованих робіт. Але я знімаю завжди для себе, не думаючи, що цей знімок продам. Так виходить, що до мене звертаються, і кадр комусь виявляється необхідним. Я знімаю, бо мені подобається, а якщо знімки комусь знадобляться — я тільки радий.