Підкорені вершини Олексія Ставніцера — життя, яке стало історією

  27 лютого 2021 року виповнилося 10 років з того моменту, як зупинилося серце Олексія Михайловича Ставніцера, людини з великої літери, мецената, засновника і генерального директора компанії ТІС.

  Протягом свого життя Олексій Михайлович активно займався благодійністю. На Лиманщині, з його ініціативи, були побудовані дві нові школи в селах Кремидівка і Визирка, відновлювалися храми, будувалися дороги, закуповувалося все необхідне для амбулаторій, шкіл, дитячих садків. Сьогодні цю добру справу продовжують його сини, соратники та близькі люди.

  Олексій був молодшим з шести дітей у сім'ї Михайла Фроїмовича та Олександри Вікторівни Ставніцерів. Працюючи у вугільній промисловості, з роками батько повністю присвятив себе редакторській справі та драматургії.  Однак син вибрав свій життєвий шлях. Він, міський мешканець, в 1960-1965 роках навчався в Одеському сільськогосподарському інституті, де потім продовжив займатися в аспірантурі. В той самий час, майбутній вчений, захопився альпінізмом, якому присвятив значну частину свого життя. Тут, в Одесі, в обласному Альпклубі, Ставніцер познайомився зі своєю майбутньою дружиною Аллою Гребенніковою. У 1972 році у молодого подружжя народився перший син — Єгор.  А в 1979 році, з отриманням Олексієм почесного звання майстра спорту СРСР з альпінізму, сім’я переїжджає на Кавказ. Вже там в 1982-му у родині Ставніцерів народився другий син Андрій. Працюючи на турбазі «Терскол» Міністерства оборони СРСР, Олексій Михайлович організовував масові армійські альпініади на Ельбрус, ряд інших заходів, пов’язаних з цим видом спорту.
  Згодом Ставніцер створив і очолив навчально-методичний центр «Ельбрус». Цей табір на кілька років став всесоюзним центром альпінізму, де велася підготовка інструкторів, альпіністів, промальпіністів, прикордонників.
  У 1989 році Олексій Михайлович повертається до Одеси та працевлаштовується у кооперативі «Промальп». Трохи пізніше він почав власний бізнес. Свою першу компанію колишній альпініст назвав «Еверест».
  З огляду на сьогоднішній день, можна з упевненістю сказати, що дійсно доленосною подією в 1994 році стало створення Олексієм Михайловичем Ставніцером, разом з Олегом Кутателадзе, компанії Трансінвестсервіс. ТІС став фактично першим приватним морським портом в Україні.
  Інфраструктура ТІСа, створювалася майже з нуля. Це 8 власних причалів загальною довжиною два кілометри й п’ять транспортних терміналів, три з яких — зерновий, вугільний і міндобрив. Для забезпечення діяльності «ТІС» було побудовано 60 кілометрів залізничних шляхів, в тому числі 6 кілометрів магістральних, переданих державі; проведено поглиблення акваторії лиману в обсязі 7 млн. м³ донного мулу і виїмка ґрунту на суші в обсязі 6,5 млн. м³.
  Після тривалої хвороби Олексій Михайлович Ставніцер помер 27 лютого 2011 року. Розпочату ним справу зараз, разом з іншими співзасновниками, продовжують його сини — Єгор Гребенніков та Андрій Ставніцер. До речі, Андрій — не тільки генеральний директор компанії ТІС, але і співвласник компанії «М. В. Карго», яка нині володіє зерновим терміналом «Нептун».

  О. М. Ставніцер був неординарною людиною за своє життя, про це докладно розповідається в книзі «Олексій Ставніцер. Початок. Сходження. ВЕРШИНА», виданій у 2013 році. Одним зі співавторів книги є О. Д. Кутателадзе. Він також особистість відома і неординарна, тому не випадково, що доля звела цих людей на одному шляху до Вершини. Нижче наводяться окремі уривки спогадів Олега Кутателадзе про Олексія Ставніцера з цього друкованого видання.

Олег Кутателадзе, книга «Олексій Ставніцер. Початок. Сходження. ВЕРШИНА», уривки зі спогадів:

Сучасних терміналів для експорту зерна у нас не було, в кращому випадку працювали з коліс. Ідея Олексія була — врахувати досвід роботи з мінеральними добривами, побудувати зерносховище, щоб накопичувати великі партії зерна, фрахтуючи під нього великотоннажні судна. У цьому випадку ціни на перевезення були більш привабливі для зернотрейдерів. Обставина важлива, тому що ми прекрасно розуміли, що появу нового конкурента на зерновому ринку ніхто оплесками зустрічати не буде. Погодивши будівництво з наглядовими інстанціями, ми побудували зерновий термінал в рекордно короткі терміни — приблизно за місяць. Таких швидкостей портове будівництво не знало. Так само швидко, як і зерновий термінал, ТІС будував причали, вугільно-рудний термінал, контейнерний термінал, склади для відкритого і закритого зберігання вантажів. В Україні не було рівних ТІСу у портовому будівництві.

  За матеріалами «Слава Хлібороба» № 37 від 14.09.2019.

  Фото коптер Віктор Брик.