Віра Григорівна Бенько пройшла Другу світову війну до Берліна

Віра Бенько, ветеран Другої світової війни

Нас було багато дівчат у шпиталі, з одного села двох нас взяли. Спочатку нас було четверо, потім прийшов один батько та забрав своїх, а ми вдвох так і пішли. Плакали, боялися, тому що війна йшла. Я зовсім думала, що вже не залишусь живою, не прийду до дому ніколи. Не повернусь. Не було такої надії, все думала: «Війна, стріляють, страшно». Було і не доїдали, і не досипали. Ми дві дівчини були — в нас була одна тарілка, одна ложка. Однією ложкою їли. Вона раз, я раз. Таке було. Це війна.

Олександр Бенько, онук ветерана Віри Григорівни

Дуже радий, що в мене є така бабуся. Я коли був малим, постійно вдягав її медалі та бігав, грав у «війнушки». Полюбляю і досі воєнні фільми дивитися.

Галина, невістка ветерана Віри Григорівни

Бабусю на зиму забираємо до себе кожного року. Чоловіка мого вже немає. Він помер, коли йому був 51 рік. Я другий раз вже заміж вийшла, але бабусю ми не забуваємо. Завжди приїжджаємо і забираємо на зиму до себе.

Олена Шарафаненко, староста села Переможне

Ми пишаємося тим, що в нас є така людина. Вона — людина прекрасна. Дивуюся її світлому розуму в такі роки, зовсім скоро 95 років їй виповниться, ювілей в цьому році. І вона завжди згадує такі подробиці. Вже стільки років пройшло, а вона все це пам’ятає. Постійно узнаєш якусь новину, новий епізод, хоча вже багато років ми до неї приходимо, спілкуємося. Вона приходить і до бібліотеки, до клубу і в школах брала участь в наших заходах.

Марина Архірій, Красносільський сільський голова

В нас це вже гарна традиція. За станом здоров’я не всі можуть, на жаль, нас прийняти, тому що з кожним роком, зрозуміло, що вони не молодшають. Але на сьогодні ми відвідали двох учасниць бойових дій, зокрема це жінки. На жаль, Микита Микитович не дуже гарно себе почуває, він найстарший учасник бойових дій, йому вже 95 років, але ми передамо наші вітання його родині.