Знайомтеся — це Віра Григорівна Бенько з села Переможне Красносільської ОТГ. Цьогоріч їй виповниться 95 років. Ця синьоока жінка, яка і зараз, попри свій поважний вік, активна, весела та доброзичлива, пройшла неймовірний життєвий шлях. Страх, смерть, біль йшли поруч з нею тоді у 40-х роках минулого століття, коли на землі тривала страшна Друга світова війна. Віра Григорівна не вагаючись робила все, що могла, за для захисту рідної держави. Була партизанкою, потім пошту розносила, після чого пішла працювати у шпиталь, згадує Віра Григорівна.
Віра Бенько, ветеран Другої світової війни
Нас було багато дівчат у шпиталі, з одного села двох нас взяли. Спочатку нас було четверо, потім прийшов один батько та забрав своїх, а ми вдвох так і пішли. Плакали, боялися, тому що війна йшла. Я зовсім думала, що вже не залишусь живою, не прийду до дому ніколи. Не повернусь. Не було такої надії, все думала: «Війна, стріляють, страшно». Було і не доїдали, і не досипали. Ми дві дівчини були — в нас була одна тарілка, одна ложка. Однією ложкою їли. Вона раз, я раз. Таке було. Це війна.
Перемогу Віра Григорівна зустріла у Берліні. Ходила по вулицях, була в Рейхстазі. А після закінчення війни, коли вже приїхала на рідну землю, кожного дня охоче брала участь у тих заходах, які зараз називають толоками, а тоді це була робота з відродження держави. Сьогодні поруч з нею онук та невістка, які завжди її підтримують та пишаються нею.
Олександр Бенько, онук ветерана Віри Григорівни
Дуже радий, що в мене є така бабуся. Я коли був малим, постійно вдягав її медалі та бігав, грав у «війнушки». Полюбляю і досі воєнні фільми дивитися.
Галина, невістка ветерана Віри Григорівни
Бабусю на зиму забираємо до себе кожного року. Чоловіка мого вже немає. Він помер, коли йому був 51 рік. Я другий раз вже заміж вийшла, але бабусю ми не забуваємо. Завжди приїжджаємо і забираємо на зиму до себе.
Про Віру Григорівну знають в усьому селі, односельці задоволені тим, що поруч з ними живе така чудова людина.
Олена Шарафаненко, староста села Переможне
Ми пишаємося тим, що в нас є така людина. Вона — людина прекрасна. Дивуюся її світлому розуму в такі роки, зовсім скоро 95 років їй виповниться, ювілей в цьому році. І вона завжди згадує такі подробиці. Вже стільки років пройшло, а вона все це пам’ятає. Постійно узнаєш якусь новину, новий епізод, хоча вже багато років ми до неї приходимо, спілкуємося. Вона приходить і до бібліотеки, до клубу і в школах брала участь в наших заходах.
Вже багато років поспіль у святкові травневі дні ветеранів приїжджають особисто привітати представники місцевої влади. Ця традиція була започаткована колишнім сільським головою Миколою Майдебурою, продовжує її й Марина Архірій, яка зараз очолює Красносільську сільську раду.
Марина Архірій, Красносільський сільський голова
В нас це вже гарна традиція. За станом здоров’я не всі можуть, на жаль, нас прийняти, тому що з кожним роком, зрозуміло, що вони не молодшають. Але на сьогодні ми відвідали двох учасниць бойових дій, зокрема це жінки. На жаль, Микита Микитович не дуже гарно себе почуває, він найстарший учасник бойових дій, йому вже 95 років, але ми передамо наші вітання його родині.
Сьогодні у громаді патріотичному вихованню приділяється особлива увага. Ветеранів запрошують до місцевих шкіл на уроки мужності, де вони відкривають сторінки історії й розповідають про те, як все було в ті буремні роки Другої світової, а школярі своєю чергою не залишають їх без своєї уваги протягом усього року.
Авторка: Стелла Дюар.