ЛАН » Головні події дня » І злетіли, як журавлі

І злетіли, як журавлі

І злетіли, як журавлі

  22 червня — День скорботи й вшанування пам’яті жертв війни в Україні.

  Мне кажется порою, что солдаты,

  С кровавых не пришедшие полей,

  Не в землю эту полегли когда-то,

  А превратились в белых журавлей.

  Расул Гамзатов, 1965 р.

  80 років тому, 22 червня 1941 року на території України почалися події Другої світової війни — найкривавішої та наймасштабнішої бійки держав в історії людства. Ранком німецькі війська віроломно порушили кордон СРСР.

  З того моменту життя мільйонів людей змінилося назавжди. Чоловіки відправлялися на фронт, аби захистити свою країну від ворога, не знаючи напевно, чи вдасться їм знову побачити своїх рідних. Не всім воїнам судилося повернутися додому. Діти залишалися без батьків, дружини — без чоловіків, а матері — без синів. Доречно сказати, що на фронт добровільно відправлялися й дівчата. Є безліч прикладів того, як герої гинули цілими сім’ями.

  Так, існує історія про родину Газданових з невеликого села в Північній Осетії, з якої усі семеро синів пішли на фронт та жоден не повернувся. Таку втрату матір та батько не змогли пережити. Отримавши третю «похоронку», не витримало материнське серце, а батько продовжував чекати ще живих синів. Та одна за одною надходили звістки про загибель ще одного з них. Коли ж старійшини села прийшли повідомити йому про загибель і сьомого сина, то батько, побачивши їх, миттєво помер на порозі дому.

  У 1963 році місцева влада встановила в селі обеліск, який зображав літню жінку і сімох птахів, що відлітають від неї. Побачивши пам’ятник і під враженням від цієї сімейної трагедії, аварський поет Расул Гамзатов написав неймовірно пронизливий скорботними почуттями вірш «Журавлі». Переклав його російською мовою Наум Гребнєв, а композитор Ян Френкель написав музику. Вже пісню «Журавлі» вперше виконав Марк Бернес. Вона стала однією з найпопулярніших про війну, бо її слова торкалися майже кожної сім’ї, уособивши в собі мільйони полеглих на фронтах.

  Таких сімей було чимало на теренах СРСР. Подібна трагічна доля спіткала й родину Буряковських з смт Комінтернівське (нині Доброслав) Одеської області. У Миколи Фомовича (1881-1932) та Мотрони Олексіївни (1885-1946) Буряковських підростало восьмеро дітей — п’ятеро хлопчиків (Феодосій (1909 р. н.), Віктор (1912 р. н.), Василь (1919 р. н.), Михайло (1921 р. н.) та Іван (1926 р. н.) і троє дівчаток (Анна (1910 р. н.), Марія (1914 р. н.) та Єфросинія (1925 р. н.). Батько займався столярною справою. Під час колективізації у 1932 році був репресований за те, що маючи коня і плуг, не бажав вступати до колгоспу. Більше звісток від нього не було.

  1941 рік. Почалася війна… Четверо братів одразу відправилися на фронт, а меншому Іванові тоді було лише 15. У перший рік війни надійшла сумна звістка про загибель Віктора Миколайовича Буряковського. Досі не відомо, в яких військах він служив і за яких обставин загинув. Не повернувся з фронту і Василь Миколайович Буряковський. У 1942 році прийшла «похоронка», що він загинув в Криму поблизу міста Керч. Лише доля брата Михайла залишалася невідомою. Звісток ні від нього самого, ні про нього так і не надходило. В останньому листі ще на початку війни повідомив матір, що з Астраханського військового стрілецько-кулеметного училища їх відправляють на фронт. 

Феодосій Буряковський.

  Горю і розпачу матері не було меж. І все ж материнське серце трималося, бо було кого ще чекати. Старший син Феодосій Миколайович Буряковський служив у повітряних військах авіаційним техніком з обслуговування літаків аеродрому. Він таки повернувся додому, але поки тривала війна, то підріс і наймолодший Іван. Як тільки виповнилося 18, у грудні 1944 року був призваний до лав Червоної Армії, яка на той час вже громила ворога за межами кордонів СРСР. Так він одразу потрапив на фронт до Польщі, де отримав важке поранення при звільненні міста Петроков.

  Перемогу зустрів у військовому шпиталі, але для нього війна на цьому не закінчилася. Вже обстріляного бійця відправили на Схід, оскільки Радянський Союз оголосив війну Японії.

  Після завершення Другої світової війни Іван Миколайович декілька років продовжував служити на Далекому Сході. Був нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни 2-го ступеня. А коли повернувся на Комінтернівщину у 1948 році, то не застав вже живою матір. Мотрона Олексіївна, працюючи в полі, проколола ногу стернею, через що почалося зараження і вона померла у 1946 році.

  Таким було трагічне продовження долі цієї родини — сини загинули на полі бою, а мати — на трудовому полі. Вона померла, не дочекавшись трьох синів з фронту, а четвертого, Івана, хоч і живого — з армії. Минав час…

  Обидва брати, найстарший Феодосій та найменший Іван, розпочали мирне життя, створили свої сім’ї. Феодосій Миколайович переїхав до м. Іванове (Росія), продовжував служити в повітряних військах, отримав звання підполковника Збройних сил. Іван залишився у рідному Комінтернівському.

Іван Буряковський

  Вони знали, що двоє їхніх братів загинули, а про Михайла так і не було жодних звісток. Іван Миколайович став працівником газети «Перемога» (пізніше «Слава хлібороба»), тож він почав пошукову роботу, відправляючи запити до різних компетентних органів. Пізніше закінчив вищу партійну школу в Києві. Все своє життя присвятив журналістській діяльності — з 1951 по 1988 роки працював в газеті «Слава хлібороба» заввідділу, заступником редактора, а потім і редактором. А пошуки брата Михайла не припиняв та за багато років вони не дали жодних результатів. До кінця життя брат Іван чекав на будь-яку звісточку.

Михайло Буряковський.

  Вже немає в живих і цих двох братів, яким довелося пройти все пекло війни й вижити, але про трагедію їхньої сім’ї вони переповідали своїм дітям. Цю трагічну родинну історію розповів син Івана Миколайовича Буряковського — Сергій Іванович Буряковський. Приводом розповісти про неї став неймовірний поворот у розкритті таємниці зникнення його дядька Михайла Буряковського, чого так бажав батько. Сергію Івановичу на початку цього року зателефонували з Ради ветеранів з Одеси і повідомили, що є інформація з Білорусі про Михайла Миколайовича Буряковського. 

  Вся родина була шокована, адже минуло 76 років після закінчення війни… Хіба таке можливе? Чи є шанс дізнатися правди про долю зниклого безвісти героя?

  Всі ці довгі роки в різних куточках країн, яких зачепило лихо війни, продовжувалися пошуки будь-якої історичної інформації про жахливі події тих років. Вони тривають і досі.

Протягом всієї історії в Республіці Білорусь здійснювалася велика робота по увічненню пам’яті захисників Вітчизни та жертв воєн. Пошуковими загонами міста Новополоцьк спільно з Міністерством оборони країни встановлено відомості про уродженців регіонів України, які загинули в німецькому таборі для військовополонених і мирних громадян «Шталаг‑354», який розташовувався в роки Другої світової війни в селищі Боровуха‑1, а зараз — територія сучасного міста Новополоцька Вітебської області.

  Так йшлося в листі Новополоцького виконавчого комітету (Білорусь), який надійшов взимку цього року на адресу Київського міського голови Віталія Кличка, з проханням посприяти у пошуку рідних і близьких загиблих бійців, а також передачі їх контактів для можливої організації поїздки на місце загибелі й поховання їхніх родичів.

  Шанс відновити імена сотень жертв гітлерівського концтабору в Білорусі з’явився завдяки унікальній знахідці. Під час ремонту будівлі, в якій в роки війни знаходилася санітарна частина табору, на горищі в перекритті працівники виявили два схованих зшитих загальних зошити, де робив записи лікар цього табору про військовополонених в 1942 році, який містив майже 400 прізвищ.

  З огляду на те, що при відступі фашисти всі документи знищували, знайдені папери — єдине історичне свідоцтво. Це рідкісний документ, особливо якщо врахувати, що жодних архівів по «Шталаг‑354» не збереглося в принципі. Серед трьох десятків таборів для радянських військовополонених на території Білорусі «Шталаг‑354» — один з найменш відомих, хоча тут загинуло за деякими джерелами понад 29 тисяч осіб.

  Серед прізвищ, знайдених у зошиті, значився і лейтенант Михайло Миколайович Буряковський, 1921 р. н., з позначкою — загинув у полоні (22.04.1942), табір «Шталаг‑354». Можна лише здогадуватися, через які страждання йому довелося пройти у цьому страшному місці.

Так, через майже 80 років, стала відомою трагічна доля третього із загиблих братів Буряковських — тоді молодого хлопця, який ще не встиг створити сім’ю, натішитися життям, але втратив його, захищаючи свою Батьківщину.

  Зараз на місці концтабору «Шталаг‑354» у місті Новополоцьк розташований меморіальний комплекс «Звезда», як пам’ять про закатованих там в 1941-1944 роках солдат і мирних громадян.

  А імена всіх трьох загиблих братів Буряковських навіки закарбовані на обеліску пам’яті героїв Другої світової війни у Доброславі. Можливо, коли-небудь розкриється й остання таємниця їхньої родини — обставини загибелі ще одного брата — Віктора.

  Скільки ще загадок приховує та кривава війна і чи вдасться їх всі коли-небудь відкрити — невідомо. Але той факт, що періодично «випливають» подібні знахідки, говорить про те, що їх може бути ще дуже багато. І увічнення пам’яті героїв війни є обов’язком перед наступними поколіннями, аби передати їм важливу інформацію про трагічні сторінки історії.

Авторка: Тетяна Шевців.

  За матеріалами газети «Слава хлібороба» № 24 (9 876).

Друк
Схожі новини:
Визирська ОТГ: відбулася нарада керівників закладів освіти Визирської сільради (фото)13:30
23 жов
Працівники РЛП «Тилігульський» провели черговий плановий рейд на березі Тилігульського лиману (фото)12:00
23 жов
У Першотравневому ліцеї Визирської ОТГ пройшов семінар в рамках проєкту DECIDE (фото)10:30
23 жов
Тетяна Воробйова: «Коли я чую слова вдячності від людей, розумію, що живу на світі не дарма» 16:30
22 жов
Проходить анкетування серед молоді від Молодіжної ради Визирської сільради (відео)15:30
22 жов
У селі Першотравневе Визирської ОТГ проводять роботи зі створення парку по вулиці Дунаєва (фото)15:00
22 жов
Школярі Визирської ОТГ побували у військовій частині 28-ї механізованої бригади (відео)14:42
22 жов
Спогади минулих літ. Без контролю13:30
22 жов
В Україні навчання майбутніх водіїв проходить за європейськими стандартами12:00
22 жов
У Доброславі з дружнім візитом побувала делегація з Об'єднаних Арабських Еміратів (фото)10:30
22 жов
ТІС готовий до роботи в умовах карантинних обмежень «червоної» зони 09:00
22 жов
Поліцейські офіцери Красносільської громади затримали чоловіка зі зброєю18:15
21 жов
В частині Одеського району завтра пройде аварійне відключення водопостачання17:56
21 жов
Ігор Гержик: про важливість альбому «Дикий Тилігул» 16:30
21 жов
Володимир Пігнастий поділився історією вручення Премії Верховної Ради України (відео)16:15
21 жов
Чемпіонат Одеської області «Зигзаг удачі 2021» відбувся у Визирській ОТГ (відео)15:46
21 жов
Одеська національна наукова бібліотека присвятила виставку магнітній обсерваторії у Визирській ОТГ (фото)15:13
21 жов
Школярі Визирської ОТГ відвідали військову частину 28-ї механізованої бригади (фото)13:32
21 жов
Молодіжна рада Визирської сільради подала заявку на участь в Міжнародному конкурсі (фото)12:30
21 жов
У місті Одеса пройшов чемпіонат Одеської області з боксу (фото)12:00
21 жов
Лиманська районна філія Одеського ОЦЗ допомагає працевлаштуватись людям з інвалідністю 10:30
21 жов
В Одеському районі пройшли змагання гірських радіокерованих планерів (фото)09:00
21 жов
Тетяна Казак: про оновлений харчоблок у Першотравневому ліцеї16:30
20 жов
У Визирській ОТГ пройшов чемпіонат Одеської області «Зигзаг удачі 2021» (фоторепортаж)15:00
20 жов
Фахівці ТІСа відвідали Полтавський ГЗК (фото)13:30
20 жов
TOP