40 років тому, 30 листопада 1981 року, як випускник факультету журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, Афанасій Гайдаржі перетнув поріг редакції газети «Слава хлібороба».
Його призначили зав. відділу сільського господарства. Редактор Іван Миколайович Буряковський показав його робоче місце — кабінет, де за столом сиділа незнайома йому людина. Потім уже від свого нового колеги, дещо старшого за віком, він дізнався, що його прізвище Рафальський і працює він тут з 1973 року. Йому здалося, що це дуже великий термін, значить, має багатий досвід. І, дійсно, його поради були авторові при нагоді. Потім доля розводила їх по інших шляхах. І ось у 2010 році, через 28 років, вони знову опинились разом у редакції.
Коли у 2014 році Афанасій Гайдаржі очолив «Славу хлібороба», то запросив колегу на посаду заступника. Тож і досі працюють разом. Згадуючи цей пам’ятний день, вони почали згадувати окремі свої публікації. Так в Афанасія Гайдаржі виникла думка розшукати свій перший матеріал. Головними героями його публікацій були доярки та механізатори, тому не здивувався, коли побачив, що саме такою й була перша з них. З неї видно, чим жила проста сільська жінка-трудівниця, якою була організація праці, притаманна тому часу. Можна звернути увагу на її заробітну плату, вищу навіть від зарплати головних спеціалістів райсільгоспуправління, інструкторів райкому та журналістів.
Матеріал подано під загальним аншлагом «Тваринництво — ударний фронт» та рубрикою «Правофлангові п’ятирічки».
Праця віддячує людині («Слава хлібороба», 8 грудня 1981 р., № 160, стор. 3).
Настрій у Надії Дмитрівни того ранку зіпсувався. Та і як можна бути спокійною, коли лише за добу, поки тут господарювала підмінна доярка, стан її робочого місця дещо погіршав, худоба не чищена, час починати доїння, а тут…
Нашвидкуруч прибрала біля корів. А вони вже почали непокоїтись, ніби говорячи: молока, хазяйка, багато, тільки поспішай. Коли від трьох корів був наповнений двадцятилітровий бачок, трохи заспокоїлась. «Не буде спаду, — роздумувала Н. Д. Тихонова, переносячи апарат до іншої худоби. — Значить, вчора їх нагодували все-таки добре».
Тим часом і четверта тварина дала сповна — шість кілограмів. «Сьогодні можна розраховувати на 12-13, — продовжувала свої думки Тихонова. — Якщо у грудні одержу навіть і по десять, за рік вийде понад три тисячі».
У Тихонової для такого оптимізму достатньо підстав. Адже за тридцять років роботи на фермі пізнала всі «секрети» дійного стада. Надія Дмитрівна вважає, що вони дуже прості. Це — добросовісне роздоювання первісток, правильне годування тварин і селянська любов до них, турботливий догляд за ними. Особливу увагу вона звертає на стан вимені. І, звичайно, добре знає доїльні апарати, бо ж вони — не людські руки, біль корови не відчувають. А, крім цього, у свою роботу вкладає душу, терпляче і старанно вишукує шляхи до підвищення продуктивності. Цими думками Надія Дмитрівна ділилася зі мною під час обіднього доїння. Я звернув увагу, що вона, піднімаючи доїльні стакани вгору, водночас перетинає молочний патрубок.
А це для того, щоб не було підсосу повітря, пояснює вона, ставлячи апарат. На його підключення вона витрачає 15 секунд. Досягає цього лише той, хто день у день, з року в рік наполегливо підвищує свою майстерність. А тому немає нічого дивного, що на її робочому місці майорить червоний вимпел. Є такий і в червоному кутку другої ферми Петрівського радгоспу-технікуму.
Є.Я. Шамбора, бригадир
Тихонова місяць тому набрала групу у 28 корів. Усі вони свіжорозтелені. А тому догляд за ними потрібен особливий. Те, що Надія Дмитрівна уміє це робити, підтверджують її виробничі показники. За минулий місяць на корову надоєно по 13,2 кг в день. Вона й Л. Й. Липенко та ще С. В. Буряк очолюють соціалістичне змагання в бригаді. Тритисячний рубіж у цьому році вони майже забезпечили собі.
Нелегка робота доярки вимагає від людини повної віддачі. Закономірно, що по праці й оплата.
Надія Тихонова, доярка
За листопад я одержала 280 карбованців. До того ж вмістили мою фотографію на районній Дошці пошани, нагородили знаком переможця соціалістичного змагання.
Віднісши бідон, продовжила: «А який вечір зробили для нас на свято Жінки!» — і почала розповідати. Я ж думав про те, що робочій людині потрібна не лише зарплата. Не менш важливий стимул моральний, піднесення суспільної важливості її праці, увага і турбота про неї.
— А чи вистачає часу на особисте господарство? Корову маєте? — запитую.
Надія Тихонова, доярка
А то як же без корови! Тепер от і теля взяли з чоловіком… Що й казати, задоволена я. Хочеш їсти калачі, не лежи на печі.
Надія Дмитрівна мала повне право згадати це народне прислів’я.
Хто-хто, а вона знає, що таке підійматися роками о четвертій ранку.
Надія Тихонова, доярка
Лишився мені рік до пенсії. Важко буде звикнути без того, чим живу зараз. Якщо не витримаю цього, повернуся.
Згадуються слова Л.І. Брежнєва про те, що хто хоче більше мати, той повинен більше і краще працювати. Цю істину Н. Д. Тихонова підтверджує всім своїм життям.
Нагадаємо, що 90 років тому, тоді ще в Комінтернівському районі велику популярність серед населення мала районна газета, тоді «За вдарний колгосп», а зараз «Слава хлібороба».
Автор: А. Гайдаржі.
За матеріалами газети «Слава хлібороба» № 48 (9 903).