Децентралізація по-данськи. Корисний досвід для України

  Сталою є думка, що Україна запозичила польський шлях реформи та польську модель місцевого самоврядування. Але це не зовсім так. Україною був обраний механізм добровільного об’єднання міських, сільських, селищних територіальних громад навколо центрів економічної активності у більш крупні громади – ОТГ. Цю стратегію обирали у різні часи і скандинавські країни. Внесення змін до Бюджетного кодексу України у грудні 2014 року (бюджетна децентралізація), також наблизило українську бюджетну систему до "скандинавської" моделі. Тому можна вважати, що Україна у проведенні реформи місцевого самоврядування та адміністративно-територіального устрою обрала не польський, а скандинавський шлях. Сьогодні ми розповімо про особливості децентралізації у Данії.

  Цей процес розпочався ще у 1958 році. Ситуація, яка була тоді у Данії, дуже подібна тій, що склалася на цей час  в Україні. Процес впровадження реформи дуже затягнувся в часі. З 1958  по 1966 роки спеціальна комісія розробляла законодавство для місцевого самоврядування. Лише у 1966 році був прийнятий закон "Про об’єднання громад": одне місто – один муніципалітет, мінімум 4 – 6 тисяч мешканців, основні повноваження: муніципалітети – початкові школи, графства – лікарні.

  Для реалізації реформи у 1967-1970 роках діяв спеціальний Комітет. Він пропонував об’єднання за певною схемою, якщо муніципалітети були з нею не згодні, вони мали запропонувати свій шлях. Також були застосовані  різні інструменти стимулювання, а іноді навіть тиску. 1000 муніципалітетів об’єднались добровільно, 400 — примусово. Отже, реформа 1970 року була здійснена на основі добровільно-примусового об’єднання.

  На початку нового тисячоліття перед Данією знову постала потреба у реформуванні структури управління. Виклики, які постали, були схожими із тими, на які реагувала реформа 1970 року. Нерівномірність спроможності муніципалітетів: 16 з них мали чисельність населення до 5 тисяч мешканців, 113 — 5–10 тисяч, найбільший Копенгаген — понад 500 тисяч.

  Було створено комісію для підготовки нової реформи, яка працювала з жовтня 2002 по січень 2004 року. Реформа 2005–2006 років була успішною. Муніципалітети після реформи місцевого самоврядування стали суттєво більшими за розміром та значно могутнішими економічно. До реформи 206 муніципалітетів (з 271) налічували менше 20 тисяч мешканців, а після реформи таких залишилося лише 7 (з 98). Середня чисельність населення муніципалітетів зросла від менше 20 тисяч до реформи до близько 55 тисяч мешканців після проведення другого етапу реформи місцевого самоврядування.

  Повноваження та відповідальність муніципалітетів після реформи:

Соціальні послуги:

 - піклування про дітей і дошкільні заклади;

 - початкова освіта та спеціалізована освіта для дорослих;

 - піклування про людей похилого віку;

 - охорона здоров’я;

 - проекти з активізації та сприяння працевлаштуванню для безробітних, які не мають страхового забезпечення, у центрах зайнятості, що проводяться спільно з державою;

 - інтеграція та навчання мови для іммігрантів;

 - обслуговування населення у сфері податків та зборів у співпраці з державними податковими центрами;

 - організація запасів і готовність до надзвичайних ситуацій;

 - природа, навколишнє середовище і містобудування;

 - місцеве обслуговування бізнесу та сприяння розвитку туризму;

 - місцеві дороги;

 - бібліотеки, музичні школи, місцеві заклади культури і спорту.

  Кількість регіонів стала меншою, а їх повноваження не перетинаються з повноваженнями муніципалітетів.  Повноваження та відповідальність регіонів після реформи:

 - медичні послуги в лікувальних закладах;

 - плани регіонального розвитку;

 - забруднення ґрунту;

 - дослідження і планування використання сировини;

 - забезпечення роботи закладів для вразливих груп населення та груп, які мають особливі потреби у соціальних послугах і спеціалізованій освіті.

  Внаслідок децентралізаційних процесів, зараз у Данії робота в органах місцевого самоврядування, через добрі зарплати та можливості кар’єрного зростання, є бажаною для громадян. Вона приваблює кваліфіковані кадри та молодь.

  Спостерігається високий рівень довіри до органів публічної влади, що зменшує напругу між громадянами і установами, рівень кількості скарг та судових процедур.