Воїни, які житимуть вічно: Андрій Салук (фото)

«Тату, ти мене будеш шукати?», — саме ці слова останній раз вдома сказав Андрій Салук своєму батьку. Він любив швидкість і адреналін. Їздив на спортивному мотоциклі та збирався створити сім’ю. Але не встиг…

Андрій Салук народився 4 грудня 1998 року у селі Міщанка. Мав старшого брата та сестру. Коли йому було 5 років — у ДТП загинула його мама. Двоє хлопчиків залишаються з батьком. У 2004 році він пішов до першого класу у Першотравневому, і вже знав, ким хотів стати, коли виросте.

Андрій ріс тихою та спокійною дитиною, не любив гамірні компанії, вів здоровий спосіб життя. А ще він мав «золоті» руки.

У 2013 році Андрій закінчив 9 класів. Через рік він вступає до Березівського училища на маляра-штукатура. У 2019 році підписує контракт та вирушає на військову службу. Це було його особистим виваженим рішенням. Був в зоні АТО, за що отримав не одну нагороду.

26 лютого 2022 року в Андрія мав закінчитися контракт. Він планував ще на рік його продовжити. Але почалася війна. 18 березня 2022 року російські окупанти завдали ракетного удару по казармі 137-го окремого батальйону морської піхоти 35-ої бригади в Миколаєві. Вдарили підло, по сплячих військових. В тій казармі був і Андрій Салук.

Пізніше стане відомо, що за тим жахливим ударом стояв експрокурор Миколаївщини, якого вже другий рік судять за держзраду. За словами рідних загиблих військовослужбовців, він коригував вогонь росіян по важливих об’єктах Миколаєва. Віталій шукав сина майже пів року. Три рази здавав ДНК. Додому Андрій повернувся лише восени.

Старший матрос, командир-мінометник Андрій Салук за оборону Миколаєва нагороджений медаллю. Посмертно. Він не встиг одружитися, придбати нового мотоцикла та на повні груди вільно вдихнути. Його ім’я вписано в Галерею Героїв Березівського училища. А пам’ять про нього житиме вічно. Допоки битимуться наші серця.