Завжди готові прийти на допомогу, іноді коли їх про це навіть і не просять. Чуйні, добрі, милосердні, уважні та порядні. Окрім цього ці люди ще, за сумісництвом, можуть бути кухарями, електриками, кур'єрами та медиками для своїх підопічних. Працювати так можуть тільки ті, для кого кар’єра та велика заробітна плата не стоять в пріоритеті, головне для них — це допомога людям, які опинилися в складних життєвих обставинах. Все це притаманно соціальним працівникам Визирського центру надання соціальних послуг. Цей колектив однодумців, на чолі з Людмилою Хараїм, виконує, можливо й непомітну для більшості, але дуже важливу роботу. Підопічними центру є близько 50 пенсіонерів, які проживають на території громади. Як зізнається Людмила Хараїм, кожен з її підопічних вже став для неї рідною людиною. Більшість літніх жителів громади з тих чи інших обставин є самотніми людьми.
Людмила Хараїм, директорка Визирського центру надання соціальних послуг
Стикаємось з дуже великими проблемами, оскільки більшість з них самотні. Так сталося, що їхні діти або за кордоном, або їх просто немає. І тому вони самотні і їм нема кому допомогти. Я сама можу спитати в людини, чи потрібна їй допомога. Ви знаєте, я часто звертаюся до керівництва сільської ради і нам постійно ідуть назустріч. Ми не можемо їх залишити, мені не важко, я до них звикла, вони для мене рідні. Я з ними душею, я дбаю про них. Якщо, наприклад погана погода, я їм телефоную. Якщо щось не так, телефонуємо до медичної установи, лікарі приїжджають, вимірюють тиск, допомагають. Але якщо щось серйозне — викликаємо швидку допомогу.
Спілкування з самотніми пенсіонерами відбувалося дуже емоційно. Вони настільки вдячні пані Людмилі за її увагу та чуйність, що слова подяки висловлювали зі сльозами на очах. Для кожного з них вона вже стала по-справжньому рідною людиною. Для них дуже важливим є те, що є той, хто постійно про них дбає, що вони не самотні, не лишаються наодинці зі своїми проблемами.
Надія Куриленко, жителька села Визирка
Пані Людмила — людина від Бога. Вона постійно турбується про мене, щотижня. Завжди подивиться, запитає, як я себе почуваю. Все принесе та привезе. Ми ж пенсіонери — від пенсії до пенсії. Якщо в мене немає грошей, вона завжди допоможе, вона все привезе. Ну куди мені ще звертатися? Я одна тут. Дзвоню їй, вона все дістане, все привезе, зі всіма домовиться. Вдячна також і голові сільради і всім його підлеглим. Всі турбуються, всі допомагають, не знаю, як навіть подякувати, тільки словами можу сказати це. Всім вдячна безмежно.
Наталія Папуша, жителька села Визирка
В наш час мало таких людей. Я дуже вдячна їй, вона така, що розуміє з півслова. Ніби вона мої думки читає, чесне слово. Багато-багато їй здоров’я і щоб завжди така була. Вона розуміє мене з півслова. Я знала, що є така Люда, ми спілкувалися, але так близько я ніколи не була з нею знайома. Перш за все вона чуйна і дуже відповідальна, вона на своєму місці.
Дмитру Івановичу Ковалю було погано, він має проблеми з тиском. Попри це він знайшов в собі сили та вийшов на ґанок свого будинку, аби висловити слова подяки директору Визирського центру надання соціальних послуг за її турботу та чуйність.
Дмитро Коваль, житель села Визирка
У всіх питаннях все добре. По першому дзвінку приїжджає і допомагає. Щоб завжди була здорова і мала підтримку.
Впевнено можна сказати, що ця професія є складною й в емоційному плані, коли щодня доводиться бачити і розв’язувати ті проблеми, що є у самотніх людей похилого віку та людей з інвалідністю. Соцпрацівник приходить до них, щоб допомогти їм фізично й у певному сенсі морально — вислухати, дати пораду, втішити. Бачити самотність, а часом й страждання людей похилого віку кожному з нас дуже важко. Соціальний працівник служить у цьому і відрадою, і яскравим промінцем світла для багатьох самотніх людей, що потребують на таку підтримку.