Дідусь був лікарем, мама — медична сестра, багато родичів — медичні працівники, тому у цієї дівчинки іншого шляху і не було. Вона закінчила Одеський медичний інститут та за фахом стала акушеркою-гінекологинею. Каже — це призвання.
Лікарка каже — досвід великий. У завідувачів амбулаторій в підпорядкуванні були й швидкі, вони обслуговували екстрені виїзди. Було багато різних практичних випадків, кадрових моментів, тому це допомогло організувати такий великий сучасний Центр первинної медико-санітарної допомоги — 15 амбулаторій, 25 ФАПів.
Але, каже фахівчиня, при всіх переможних кроках медреформи, при всій її пацієнтоорієнтованості, лікар, навіть сімейний, не завжди може контролювати, як себе почуває пацієнт. Тому і від відвідувачів залежить, як вони ставляться до свого здоров’я, як кожен з них приймає призначення лікаря. Від лікаря потім залежить контроль динаміки лікування. Але вчасне звертання до нього — обов’язок пацієнта. Тоді буде порозуміння між ними.