З історії села Сербка

  Це село було засноване групою боснійських і чорногорських сербів у 1805 році. Ще під час другої російсько-турецької війни (1787-1791 рр.) російська імператриця Катерина II через свого консула у місті Рагуза (Венеційська республіка) пообіцяла слов’янам – сербам, які допомагали російському флоту на Середземномор’ї та боролись з турками у Боснії, що у випадку крайньої необхідності їм нададуть можливість оселитись на російській території.

  У 1804 році турецькі війська оточили групу сербів під командуванням воєводи Луки Нікшича та його брата капітана Богдана неподалік від містечка Оногоште. На допомогу їм прийшла російська ескадра під командуванням адмірала Ф.Ф. Ушакова, яка і доставила 24 родини сербів на чолі з Лукою Нікшичем у м. Одесу. Поки переселенці перебували на карантині, глава роду Л. Нікшич побував у Петербурзі, де отримав дозвіл на поселення на землях Новоросії щойно відвойованої у турок.

  За наказом губернатора Одеси Дюка де Ришельє на початку 1805 року переселенцям – сербам виділили ділянку в середній течії р. Балай поміж володіннями колишніх суворівських офіцерів-поміщиків Куриса та Якуніна. Воєвода Лука Нікшич, як засновник поселення та голова роду, отримав 200 десятин землі. Спочатку село отримало назву Слов’яно-Сербське, а його мешканці – статус вільних поселенців.

Засновник поселення намагався отримати для всіх сербів прав дворянства, але тільки після російсько-французької війни з Наполеоном, у 1814 р., всі родини отримали права спадкового російського дворянства на знак заслуги воїнів-сербів у боротьбі з наполеонівською навалою. 48 жителів села взяли участь у цій війні, всі без винятку були нагороджені орденами, медалями та іменною зброєю.

  На кошти громади у селі побудували церкву Святого Євангеліста та Апостола Луки , яка була точною копією церкви монастиря у м. Оногоште (Боснія). Кошти у сумі 5000 крб. на церковне начиння та обладунки для цієї церкви виділив своїм указом імператор Олександр І. Під час освячення церкви у 1815 р., засновник села воєвода Лука Нікшич, помер. Він був похований за військовими звичаями сербів у родинному склепі неподалік від церкви.

  У вересні  1819 року указом російського імператора село отримало право мати канцелярію, печатку та сільського старосту та стало називатися Сербкою.

  За пройдені роки село невпізнанно змінилося. В 70 – 80-ті роки минулого століття Сербка була схожа на великий будівельний майданчик.    Тут велося масове спорудження об’єктів соціально – культурного та виробничого призначення. За обсягами ведення будівельних робіт Сербці в ті роки не було рівних в районі. Добрі традиції будувати, впорядковувати інфраструктуру села збереглися тут і до нині. Сербка, яка представляє сільську глибинку району, є населеним пунктом, котрим по праву гордиться уся Лиманщина. І це не просто слова. Відповідно до рішення Одеської обласної ради від 14 березня 2018 року №691 – УІІ «Про щорічний обласний конкурс «Сільські, селищні ради та об’єднані територіальні громади найкращого благоустрою» переможцем районного (в рамках обласного) конкурсу серед сільських рад Лиманського району щодо розвитку соціальної інфраструктури та благоустрою території у нинішньому році була визнана і відзначена Сербківська сільська рада. Рада стала учасником третього етапу обласного конкурсу.

  Нелегко сьогодні даються кроки по шляху подолання наявних проблем, які ще стають на перешкоді подальшого розвитку та благоустрою цієї та ряду інших сільських громад району. Разом з тим, незважаючи на це, орган місцевого самоврядування, очолюваний молодим, але вже авторитетним керівником П. П. Петльохою, впевнено здійснює надані йому повноваження, шануючи багаті історичні традиції села.

І. ІРВІН (Газета "Слава Хлібороба", №2 (9756) від 12.01.2019 р.)