Надія Іванівна Гучок за 30 років роботи директором Визирської школи виховала, навчила і випустила у доросле життя не одне покоління своїх учнів. Вона вела активну соціальну роботу. Багаторазово була депутатом сільради, працювала у виконкомі, а останніми роками в місцевій ветеранській організації. У 2018 році, в кінці літа, вона дала останнє у своєму житті інтерв'ю. Розповідаючи про засновника транспортного вузла "ТІС", мецената, Олексія Михайловича Ставніцера, вона знаходила найщиріші слова, багато з яких сьогодні можна сказати й про саму Надю Іванівну Гучок.
Це дійсно була людина з великої літери - дуже мудра, талановита. Пам'ятник побудований на його честь в центрі села, тому що він дуже багато зробив для Визирки та люди це зрозуміли, - Надія Гучок, в минулому директор Визирської школи.
Іван Ососкало, згадує, як працював під керівництвом Надії Іванівни вчителем історії коли приїхав до Визирки у 1990 році.
Вона могла зібрати колектив, вона вміла тримати дисципліну, але не жорстко. Один погляд Надії Іванівни й ми розуміли її з півслова. У неї був підхід до дітей, до кожної дитини. Вона навчала батьків, дітей та онуків. Тому вона - дійсно вчитель з великої літери, - Іван Ососкало, секретар Визирської сільради.
Саме завдяки моральній підтримці Надії Гучок, молодий вчитель Іван Ососкало не побоявся висунути свою кандидатуру на пост голови сільради й, отримавши підтримку визирчан в найскладніші для села роки, успішно опікувався турботами Визирки.
Надія Іванівна тоді була членом виконкому і допомагала як людина з великим досвідом роботи. Коли я вже був головою сільради, практично кожен наш робочий день починався із зустрічі або в школі, або в сільраді - це був той актив, на який ми спиралися, - Іван Ососкало, секретар Визирської сільради.
Згадує Іван Ососкало, як разом з Надією Іванівною цілу добу палили дрова у приміщенні школи, щоб від різкого похолодання та мінусової температури на вулиці не замерзла тільки встановлена система опалення. Самі топили дрова, поки в терміновому порядку не під'єднали газ і система опалення не запрацювала.
Вона як директор школи, я як голова сільради того дня і тієї ночі топили, щоб було все нормально, це могла зробити не кожна людина. Вона могла сказати, я - директор, у мене є підлеглі, - Іван Ососкало, секретар Визирської сільради.
У народі про таких кажуть: "Де народився, там і згодився". Народилася Надія Іванівна Гучок у Визирці у 1935 році. По закінченню школи, вивчилася професії вчителя. Повернувшись до рідного села, була призначена директором місцевої школи. Згодом вийшла заміж, народила двох дітей. Прослужила вірою і правдою жителям рідного села, підвищуючи їх освіту, культуру, прищеплюючи їм любов до рідної мови. Сьогодні її учениці - Світлана Бедрега, директор департаменту фінансів Одеської міської ради, Людмила Прокопечко, селищний голова Доброслава демонструють не тільки високі професійні якості, а й прекрасне володіння українською мовою.
Я вдячна їй за те, що вона прищепила мені любов до рідної мови. Я не пам'ятаю, щоб вона спілкувалася російською мовою. Вона була хорошим педагогом і її випускники добре знають українську мову, - Людмила Прокопечко, селищний голова Доброслава.
Учениця Надії Іванівни згадує, що вона до останнього дня свого життя цікавилася справами школи й успіхами учнів.
Вона приходила в гості до нас. Коли ми з дітьми їхали на великі фестивалі, вона завжди дзвонила, вона проводжала. Дізнаючись про перемоги, раділа разом з нами, тому що все її серце завжди було зі школою. Вона говорила, що радіє, коли чує шкільний дзвінок, хоча вже стільки років не працює у школі, - Яна Куліченко, директор Визирської школи.
У повсякденному житті Надія Іванівна Гучок була простою, чесною, доброю і чуйною людиною.
27 квітня 1980 року я переїхала в село Визирка і буквально на наступний день познайомилася з її донькою Світланою, а потім вже і з Надією Іванівною. І коли Світлана сказала, що мама працює директором школи, я була розгублена - як зможу спілкуватися з такою поважною людиною. Але ми прожили з нею в дружбі, це була велика взаємодопомога, повага до моїх дітей, до мене. Вона була для мене порадником, наставником, - Лідія Татаренко, касир КП "Визирське джерело".
Вже пенсіонером, Надія Іванівна Гучок до останнього дня свого життя служила рідній Визирці, своїм односельцям - розповів на звітних зборах місцевої ветеранської організації її керівник.
У раді було 9 осіб. Надія Іванівна Гучок, рік тому пішла з життя, для нас це величезна втрата. Незамінною була людиною в нашій раді ветеранів. Людина-легенда, яка вивчила три покоління дітей, - Віктор Бідний, керівник Визирської ветеранської організації.
Робота для Надії Гучок була сенсом життя - не дивно, що крім громадської діяльності, вона ще й працювала у місцевому дитячому садку методистом.
Надія Іванівна прийшла до нас після тридцяти років роботи директором школи. Вона була вже у віці, знала життя, тому всі ходили до неї за порадою. Це був друг, наставник, - Олена Стрельченко, завідувач дитячого садка "Пролісок".
Надія Гучок змогла гідно виховати й своїх дітей. Її донька, Світлана Дідоводюк працює у благодійному фонді імені Олексія Ставніцера, обрана депутатом Визирської сільради. Не для камери зізналася, що за три дні до смерті Надії Іванівни, бачила маму яка йшла вулицею села, легкою ходою і з посмішкою на обличчі, й мимоволі задумалася, дай Боже кожному мати такий інтелект і так добре себе почувати у 83 роки.
Школа - це центр культури села. Немає школи - немає життя. Якщо потрібно якийсь захід провести, в першу чергу я залучаю вчителів та дітей. Зараз я дуже задоволена тим, що в хороші руки передала школу. Яна Миколаївна - моя учениця, потім колега по роботі. Школа зараз знаходиться на тому високому рівні, на якому була, а може й досягла ще більше, - Надія Гучок, в минулому директор Визирської школи.