Нещодавно ім’я Єгора Гребеннікова мало про що говорило українцям. Людина він непублічна, живе не в багатолюдній престижній Одесі, а у селі Визирка, ближче до "ТІС". Він співвласник компанії, кожен день на підприємстві, тому бажання знаходитися недалеко від місця роботи цілком зрозуміле. Але це не означає, що його інтереси обмежуються лише розвитком порту. У десятку найвпливовіших одеситів в рейтингу журналу "Новий час" Гребенніков увійшов не стільки як бізнесмен, скільки як імпакт-інвестор. Його проєкти - коворкінг "Кисень" і центр соціальних ініціатив "Impact Hub Odessa", відновлення у 2014 році занедбаного Зеленого театру в Одесі - яскраві та поки ще рідкісні для України приклади того, що у світі називають соціальними інвестиціями, або інвестиціями впливу (Impact Investing).
Цей рух з’явився на Заході у 2007 році, в його основі - перегляд традиційного принципу бізнесу "гроші заради грошей" і виведення на перший план соціально відповідальної поведінки інвестора.
У 2018 році загальний капітал імпакт-інвестицій у світі досяг 502 млрд. доларів - удвічі більше показників попереднього року. Імпакт-проєкти реалізують такі глобальні гіганти як "Apple" та "Adidas".
В Україні рух робить лише перші кроки - крім ініціатив Єгора Гребеннікова, у нас до імпакт-проєктів відносять громадські ресторани "Urban Space 100" в Івано-Франківську і "4City" в Одесі, 80% прибутку яких йде на соціальні потреби цих міст. Портал "ЛІГА" розпитав Єгора Гребеннікова, навіщо він вкладає гроші у проєкти, в яких отримання прибутку не є головною метою, і якими принципами керується при їх реалізації. Приводимо основні тези з цього інтерв’ю.
Кожен інвестор сам для себе вирішує, яке він хоче повернення грошей, - буде воно виражатися в грошах або в соціальному ефекті. У імпакт-інвестуванні точно немає надприбутків і регулярних великих дивідендів, окупність скромна або зовсім не гарантована. Тут потрібно докладати багато особистих зусиль, але натомість ви отримуєте драйв і відчуття, що робите щось дуже правильне.
Елементи соціального інвестування є майже в кожному бізнесі. Коли компанія фінансово більш-менш стає на ноги, вона здатна вільно рухати регулятор "прибуток - соціальне благо" в той чи інший бік. Вибирати зручний формат: від грантів для розвитку інфраструктури до інвестицій у прибуткові підприємства із соціальною місією. Але доступність цих інструментів дуже залежить від рівня розвитку некомерційного сектора в країні.
Цікавий тренд в соціальних інноваціях - внутрішнє підприємництво (intrapreneurship). Співробітники всередині своїх компаній пропонують інновації, які створюють позитивний соціальний, а інколи й економічний ефект. Основою ідеї може бути будь-який вільний ресурс компанії - від простою транспорту або недозавантажених співробітників до залишків виробничих матеріалів. Наприклад, працівник "Nike" запропонував використовувати пластик вторинного перероблення для підошов однієї з моделей кросівок. Керівник компанії або підрозділу оголошує для початку збір подібних ідей, кращі з яких стають регулярними програмами, а ініціатори ідей заохочуються. Так впроваджуються програми "зеленого офісу", правило "вимкненого світла та опалення", перехід з пластикового одноразового посуду на багаторазовий. Так в масштабах країни заощаджуються мегавати електроенергії, а відтак, десятки тисяч тонн вугілля й пластику не спалюються, забруднюючи атмосферу.
Мій перший імпакт-проект "Кисень" у 2006 році створювався з натхненням. В Одесі тоді не було розвивальних майданчиків з цікавим мені контентом. Я орендував напівпідвальне приміщення площею 60 м2, притягнув півтисячі своїх улюблених книг і фільмів, проєктор, стільці та електросамовар. Через місяць наш розклад заповнився самодіяльними спектаклями, майстер-класами та іншим живим контентом. Було очевидно, що 60 метрів недостатньо. Незабаром орендодавець захотів продати приміщення. Потім вдарила фінансова криза, і всім стало не до проєкту. Але залишилися досвід, нетворк і мрія зробити все краще і масштабніше.
"Impact Hub Odessa" почався, коли в мене з’явилися вільні кошти. Три роки я збирав кращі практики єднальних просторів по всьому світу. У 2012-му орендував, а потім викупив простір в 400 м2, безкоштовно надав цей майданчик для івентів міжнародним молодіжним організаціям "Enactus", "AISEC", "Global Shapers" і будь-яким значущим соціальним ініціативам. Завдяки створеній атмосфері й спільноті почали приходити більш зрілі й стійкі проєкти, які готові сплачувати погодинну оренду приміщень. Комерційна частина тоді дозволила оплачувати витрати некомерційної.
Сьогодні "Impact Hub Odessa" - це 1300 м2 простору, сім регулярних програм у різних сферах, 200+ інкубованих і супроводжуваних соціальних проєктів, 1700 публічних подій і понад 50 тис. гостей на рік. Це частина глобальної асоціації "Impact Hub", куди входить більше сотні центрів соціальних інновацій по всьому світу.
Є два проєкти, які я вважаю найперспективнішими на сьогодні. Це "Mindspot" - мережа центрів розвитку навичок mindfulness (усвідомленості) і "Pro Bono Club Ukraine" - спільноти з тисяч професіоналів (маркетологів, СММ-щиків, юристів, аудиторів, HR, логістів), які надають безоплатну консультативну допомогу соціально значущим проєктам. В цьому році ми проведемо в Києві "European Pro Bono Summit", куди з’їдуться близько 150 іноземних експертів з pro bono й інтелектуального волонтерства.
Зелений театр не схожий на класичне impact-інвестування. Там немає і поки не передбачається позитивної рентабельності. Зелений театр - це ревіталізація зруйнованого й перетвореного в смітник відкритого театру в одеському парку Шевченка, побудованого у 1936 році. За п’ять років нам вдалося створити найпопулярнішій в Одесі культурно-освітній open air майданчик. Платні комерційні заходи й оренда місць під продаж їжі та напоїв частково окупають безкоштовні культурні та освітні заходи. Можна окупати безкоштовні заходи повністю, але тоді комерційних стане 90%. Тому я систематично дотую Зелений театр.
Міркую про краудфандинг для викупу театру, якщо власники погодяться продати. Психологічно важко інвестувати в майданчик в умовах невизначеності. Договір на оренду Зеленого театру продовжується щорічно тільки на рік.
Я витрачаю значно більше, ніж може собі дозволити бізнесмен моєї вагової категорії. Так сталося поступово і непомітно, але я не шкодую. Це змушує активніше розвивати основний портовий бізнес. Суперечок з партнерами по "ТІС" з приводу імпакт-інвестицій не буває. Мої проєкти фінансуються тільки мною, іноді я роблю щось спільно з іноземними фондами, наприклад, з міжнародним фондом "Відродження".
У кожного в "ТІС" свої погляди на пріоритетні сфери імпакт-інвестування, і кожен витрачає особисті дивіденди на цікаві проєкти. Олег Кутателадзе будує храми й центри грузинської культури, мій рідний брат Андрій Ставніцер робить такі проєкти, як простір "MORE" в Києві, "Добрий Обід" і "Vintage Charity Market". Разом через компанію "ТІС" ми в районі, де розташований порт "Південний", будуємо школи, дитячі центри та соціальні магазини.
Залежність імпакт-інвестування від держави величезна. Більшу частину проєктів у сфері міського середовища неможливо реалізувати без участі дозвільної системи та інфраструктури держави. Жоден вітчизняний імпакт-інвестор не замінить бюджет України, призначений для поліпшення життя суспільства. Імпакт-інвестори знаходять ніші, де держава неповоротка. Вони показують, як можна зробити, використовуючи кращі світові практики, задають тренд і планку. Саме так вийшло з Зеленим театром. Після його відкриття в Одесі за участю держави побудували Стамбульський парк, реставрують Грецький, і це прекрасно.
Прокачування команди та бізнес-моделі в соціальному підприємництві може тривати кілька років. Потрібне терпіння. Проєкти, які ми набирали в наш "розплідник", дуже різношерсті - від соціальних гончарних студій до проєкту першої медичної допомоги "FAST" Федора Сердюка, який швидко зміцнів і став національним. Я не беруся за проєкти, якщо у людей немає блиску в очах, готовності вчитися та відсутнє розуміння дорожньої карти.
За матеріалами "Вісник "ТІС" № 23, вересень 2019.