Лиманщина: Чумацький шлях — від минувшини до сьогодення

  У «Літописі Руському» згадуються прасоли, що займалися транспортуванням солі. В ХІV–XV ст. чумацтво перетворилося на промисел, тобто стало важливим джерелом заробітку значної частини населення. Не менш інтенсивно розвивався даний промисел у наступних сторіччях, досягши найбільших масштабів наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. Тоді чумацтво побутувало майже на всій території сучасної України.

  Чумацтвом займалися переважно селяни й козаки. В першій половині XIX ст. чумаки доставляли до чорноморських портів великі партії зерна, будівельних матеріалів та інших вантажів, а на зворотному шляху вивозили традиційну продукцію — сіль і рибу. Коли в українські степи приходила рання весна, по селах починали лаштуватися в далеку дорогу чумаки. Проводжали їх урочисто. Співали пісень, виголошували напуття. Збиралися тут найсміливіші, найвитриваліші, які можуть покластися один на одного в найбільшій скруті, адже дорога важка, далека. Можуть і нападники підстерегти. Тоді чумакам доведеться відкласти батоги й узятися за пістолі, рушниці та шаблі, щоб не дати себе пограбувати, щоб дорогоцінна сіль була збережена і доставлена до рідних місць.

  І ось вже в дорозі їх палить немилосердне сонце, січуть дощі, шмагають вітри, а вони тихо пересуваються безкрайніми степами. Скриплять вози, минають дні і ночі, звучать сумні чумацькі пісні. Бо будь-де чумаків могла спіткати трагічна пригода: і хвороби їх скошували, і кулі ворожі. Хоронили відчайдух, як за звичай, при дорозі. Деякі могили збереглися і до нині. Є таке поховання і в Лиманському районі. Стоїть собі на широкій галявині на території Курисівського лісового масиву могила, на тому місці, через яке колись пролягав чумацький шлях. Невідомо, яка лиха доля спіткала чумака, яка пригода стала причиною його смерті. Побратими на могилі поставили пам’ятний знак з великого каменю-валуна, зробивши скромний надпис «Чумак — Пилип. 1843 рік».

  Історія освоєння південного краю сягає в глибину століть. В різні часи тут жили, називали себе господарями тутешніх земель скіфи, кіммерійці, греки, монголо-татари, турки. І все ж, як бачимо, найбільшу історичну цікавість для сучасників викликають захисники нашого краю — мужні воїни — козаки, їхні мудрі полководці, а також хоробрі та завзяті чумаки, яким довелося добувати на Куяльницькому лимані харчову сіль і підводами, запряженими волами, на свій страх і ризик, доставляти її в усі куточки країни.

  Вдячні нащадки не забули про своїх славнозвісних «соляних лицарів». Масштабний культурний проєкт «Чумацький шлях» відбувся торік в прилиманському селі Корсунці Красносільської об’єднаної громади за підтримки Міністерства культури України. Його мета — привернення уваги та вплив на подальшу долю унікального за своїми природними багатствами Куяльницького лиману.

  «Чумацький шлях» — це ідея, яка з’єднує нас з історією наших предків, дозволить нам відродити цю територію і дати їй нові перспективи розвитку. На етнофестивалі були представлені цікаві фотовиставки, захоплюючі спортивні змагання, можливість спілкування з майстрами народних промислів з багатьох районів Одеського регіону та за його межами, різні інші локації й, звичайно, її величність Сіль, яка не одне століття добувалася чумаками на лимані.

  Епідемія коронавірусу, яка «накрила» і Причорномор’я, стала на перешкоді проведення в нинішньому році цього напрочуд цікавого і пізнавального заходу.

  Давно відійшло в минуле чумацтво, полишивши нам після себе народні пісні, легенди й перекази про ті далекі нелегкі часи. А ще полишило слід у високих небесах. Безмісячної ночі там можна бачити світлу туманну смугу, зіткану з незліченної кількості зірок. Астрономи називають її Молочним шляхом, а в Україні вона з давніх-давен відома під назвою Чумацький шлях.

Автор: Іван Рафальський.