ЛАН » Головні події дня » Людмила Прокопечко: «Моя мрія — перетворити нашу територію в сучасну європейську громаду і ментально, і матеріально»

Людмила Прокопечко: «Моя мрія — перетворити нашу територію в сучасну європейську громаду і ментально, і матеріально»

Людмила Прокопечко: «Моя мрія — перетворити нашу територію в сучасну європейську громаду і ментально, і матеріально»

  Доброславська селищна голова Людмила Прокопечко за фахом — вчителька. За рівнем довіри виборців на нещодавніх виборах, аж 92% голосів, вона навіть увійшла до Національного реєстру рекордів України Громада знову довірила їй очолити ОТГ. Відверто та щиро керівниця розповіла про свій шлях, адже він був довгий та вимагав неординарних лідерських здібностей.

  — У Вас були спочатку «жіночі» роботи — вчителька, журналістка. Коли і як виникла ідея зайняти «чоловічу» посаду?

Людмила Прокопечко, Доброславський селищний голова
Просто завжди було бажання самореалізації, оскільки відчувала, що маю для цього і знання, й здібності, й сили. Ці якості були властиві ще з дитинства. Батьки це підтримували, а в школі я завжди була ініціатором і організатором багатьох заходів і проєктів.

  — Жінка-керівниця: як до цього ставилися на роботі, в селищі, вдома?

Людмила Прокопечко, Доброславський селищний голова
Абсолютно нормально. Хіба що у 2005 році, коли я прийшла на посаду очільниці райдержадміністрації, навкруги було таке: як це — вчителька раптом стала керувати районом. У багатьох це викликало несприйняття, люди не вірили, що я зможу на цьому рівні щось зробити. Було таке й пізніше.
Коли в Секретаріаті Президента України пропонували мою кандидатуру на посаду голови Одеської ОДА, то більшість чоловіків, що працювали на керівних посадах в обласній адміністрації й в обласній ради, були проти, мотивуючи це тим, що жінка не впорається з такою великою і складною областю. А вдома мама з обережністю до цього ставилася. Їй завжди було шкода, що я так багато працюю. Чоловік завжди був на моєму боці. Донька, звичайно, хотіла більше уваги, але водночас вона і підтримувала теж. Моя донька успішна людина, має дві вищі освіти, але ніколи не прагнула стати лідером, а ось в онуках я помічаю лідерські якості.

  — Як Ви розподіляєте домашні обов’язки в родині?

Людмила Прокопечко, Доброславський селищний голова
Чоловік мій теж керівник, дуже зайнятий — він директор школи, у кожного з нас дуже багато спільного. Ніхто з нас ніколи не намагався довести іншому, що він головний.

  — Регіон наш дуже складний. Ваше патріотичне ставлення вражає — я такої наполегливості та просування українських ідей не бачила в області ні в кого з чоловіків — керівників регіону за ці роки. Це відношення до Батьківщини, з дитинства чи з якогось «моменту неповернення»? Як зміцнилася ця хоробрість та незламність?

Людмила Прокопечко, Доброславський селищний голова
Мій патріотизм — від народження, від моїх дідусів і бабусь, від батька і матері, без нього немає мене, це генетичне. Може тому, що батьки мої переселенці, депортовані колись із теперішньої вже території Польщі, які пройшли через всі оті випробування долі. Родини мами та батька розкидало по світу, на прикладі нашої сім’ї можна писати новітню історію України, бо там трагічних сторінок дуже багато. Коли їх виселили з Польщі, вони ночували десь по балках, лісах, тому що палили села. У 1947-му році для них
почалася операція «Вісла». Це була величезна трагедія, тому що вони — й ті, й інші — жили заможно, а їх вигнали з дому тільки з тим, що помістилося на возі поряд з купою маленьких дітей. Коли до хати прийшли польські війська, не дали навіть хліб із печі забрати.

Спочатку вони оселилися в Західній Україні, де стояли пусткою будинки репресованих до Сибіру. Вже потроху почали обживатися, коли приїхали агітатори та сказали, що треба їхати сюди. Коли їх погнали з Польщі, там була їхня земля, власність, це був несподіваний жах. А цього разу дідусь сказав — треба їхати, бо буде теж саме, що в Польщі. Й у 53-му вони опинилися тут, у Комінтерново (відтепер Одеський р-н, — прим. ред.), де їм дали землянку. Вони такого взагалі не бачили, навіть не знали, що в такому «будинку» можливо жити. В маминій родині було семеро дітей, у батька теж стільки ж, але батькові розгубилися ще до переїзду.

Дідусь мій був столяром, почав тут ходити дахи ремонтувати, бо треба було ту велику родину якось годувати, діти ще були по ліжках. Незабаром застудився та помер від запалення легенів, бабусі почали допомагати старші — моя мати та її брат. Тому я з дитинства чула всі ті страхіття, а також про Мазепу, про Бандеру, і мій патріотизм підсвідомо закладався. Батько завжди казав — побачите, що незалежна Україна буде, ненавидів Леніна зі Сталіним. А мати завжди додавала «не здумайте десь у школі про це говорити».

Їм складно було ще й через те, що тут не було церкви, а вони звикли ходити до храму. І з дитинства я чула і колядки, і щедрівки, знала, як святкують Різдво, Великдень. Тому для мене був дуже радісним 85-й рік, коли почалася Перебудова та відкрилися всі ті архіви, стала доступною література, яка раніше була заборонена, звільнили В’ячеслава Чорновола з в’язниці (політв’язень, відомий громадський і політичний діяч, один із лідерів боротьби за незалежність України. — прим. ред.). І ми з чоловіком майже кожні вихідні їздили на Західну Україну на мітинги, брали там літературу. Тому переді мною ніколи не стояло питання вибору — в якій країні жити, якою мовою спілкуватися, до якої церкви ходити, яких героїв шанувати. З роками ці переконання тільки зміцнювалися.

Ми в Южному перші у 90-му році вийшли з синьо-жовтим прапором на травневу демонстрацію, уночі чіпляли ці прапори на будівлі Южненської селищної ради при Радянському Союзі, потім у 95-му році відвоювали відкриття української школи імені Чорновола, де я була першою директоркою, а зараз керує мій чоловік. Ми тоді у червні отримали руїни дитячого садку, а у вересні вже приймали учнів. Тому жили там, ночували, будували разом із будівельниками. Морально школа нам теж далася складно, тому що не сприймали в російськомовному Южному цю ініціативу, але школа дуже швидко завоювала авторитет серед населення та стала однієї з кращих. Серед наших випускників дуже відомі люди в Україні та за кордоном. Наприклад, Євген Яценко, яким пишається школа.

  — З ким Вам краще співпрацювати? Чи відчуваєте Ви різницю підходу чоловіків та жінок у рішенні того ж самого питання?

Людмила Прокопечко, Доброславський селищний голова
Різниці у співпраці з чоловіками й з жінками для мене немає. Все залежить від людини: з однією стосунки складаються легко і швидко, з іншою — довше і складніше, незалежно від того, це чоловік чи жінка. А ось різниця у підходах до розв’язання питання у чоловіків і жінок є: жінки більш відповідальні та обов’язкові, але їм треба довше все пояснювати, вони мають розуміти всі деталі й тонкощі, а чоловіки сприймають проблему швидко і в цілому, але не завжди виконують все вчасно і точно.

  — Чи багато стереотипів щодо жінок Ви відчуваєте навкруги? Що, на Вашу думку, змінилося, а що «каменем сидить й не викорчовується»?

Людмила Прокопечко, Доброславський селищний голова
Звичайно, все це є. І сексизм — неприкритий, неприхований, латентний. І, якщо подивитися на вищі керівні посади у державі, то ми до цього часу бачимо, що це не рівність, і чоловіки дуже важко віддають свої повноваження. Вони вважають, що вища влада — це їхні пріоритети. Хоча я абсолютно впевнена, що якби на керівних посадах вищої ланки — в міністерствах, обладміністраціях, по районах було більше жінок, у нас було б більше порядку.

Але ми все бачимо, що жінки потрохи з’являються у різних сферах, які зазвичай вважалися «чоловічими». Ми вже бачимо армію, поліцію, де служать жінки, в море ходять жінки не тільки прибиральницями та стюардесами, а й в командному складі. В бізнесі так само. Про це 20-30 років тому важко собі було навіть уявити.

Сьогодні жінки відкрито заявляють про те, що цю роботу вони можуть виконувати добре. Тому думаю, що через деякий час скрізь на керівних посадах буде хоча б половина жінок.

  — Що, на Вашу думку, і на якому рівні треба зробити, щоб вирівняти ці гендерні «перекоси»?

Людмила Прокопечко, Доброславський селищний голова
Ясно, що багато залежить від держави, від законів. Але мені здається, що дуже важливо, щоб самі жінки активізувалися. Ми бачимо, що сьогодні є дієві жіночі організації. Коли є бажання, вони багато що зможуть подолати та пройти, якщо зорганізуються та візьмуть передовий світовий досвід. Бо об'єднанні люди мають набагато більше ваги, ніж поодинокі. Але в Доброславі, наприклад, я не бачу активності щодо створення жіночих об'єднань. Якщо таке бажання буде виникати, буду підтримувати та допомагати жінкам реалізуватися.

  — За увесь Ваш шлях активної публічної діяльності, що найбільше запам’яталося, як найскладніша ситуація, або найяскравіша?

Людмила Прокопечко, Доброславський селищний голова
Найскладніше будувати стосунки з людьми, вміти зорганізувати людей, які за тобою підуть. Бо багато що я спочатку розумію на рівні інтуїції, а оточення не сприймає. Переконати команду — це те, після чого будь-який проєкт, план можна здійснити, подолати будь-які перешкоди. П’ять років мого перебування на посаді селищного голови — це красномовне підтвердження моїх слів про вміння запалити людей.

А найяскравіше… Особисто для мене таким найяскравішим моментом було відкриття меморіалу кіборгам, у російсько-українській війні. Я пишаюся тим, що ми це зробили. Хоча пишаюся багатьма нашими проєктами, але цей, напевно, був одним з найкращих. Також дуже радію, що нам вдалося активізувати нашу молодь, і ми стали переможцями Всеукраїнського конкурсу «Краща ініціатива громад-2020». Тому що з дорослими людьми все зрозуміло, а молодь — це те, для кого та заради кого ми працюємо, й хочеться, щоб саме вони нам казали, що вони хочуть зробити в громаді. За результатами конкурсу з місцевого самоврядування-2020 ми теж серед фіналістів, і це приємно.

Якщо казати про посаду голови райдержадміністрації — то це відкриття меморіального комплексу жертвам Голодомору та політичних репресій. Тоді був страшенний спротив, несприйняття, і довелося ламати багато стереотипів. А зараз і це змінилося кардинально на рівні держави.

А якщо говорити загалом про успіхи, то, безумовно, для мене надважливе — відкриття української школи.

  — Про що Ваші мрії зараз? Куди далі Ви прагнете крокувати?

Людмила Прокопечко, Доброславський селищний голова
Моя мрія — перетворити нашу територію в сучасну європейську громаду і ментально, і матеріально. Ми маємо бути зразком того, як одна громада завдяки загальним цілям, ідеям та спільній роботі може змінити своє життя.

Поки я тут працювала минулої каденції, в мене було багато різних пропозицій. Але нині мені надзвичайно цікаво у своїй громаді, і зараз я не проміняла б свою посаду на будь-яку іншу, навіть найвищого рівня, куди тебе призначають. Я хочу тільки на виборну посаду, щоб я розуміла, що цього хотіли люди, і тільки перед ними я можу звітувати й радитися. І поки в мене тут так багато роботи, особливо зараз, після закінчення реформи децентралізації, коли до нас приєдналися ще три сільради, в мене немає ніякого бажання крокувати кудись в інші боки.

Коли до нас приїжджають люди з інших місць, коли мені пишуть подяки після відвідування й цінують те, що ми тут робимо, для мене це найвища нагорода, іншої не треба. Це − додатковий стимул та мотивація працювати більше та краще. Зараз процес становлення та налаштування дуже важкий, але думаю, десь пів року все налагодиться й ми покрокуємо далі.

Інтерв’юєрка: Наталія Чернецька.

  Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським пресклубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews.

Друк
Схожі новини:
На одній з вулиць у с. Любопіль Визирської ОТГ стелять асфальт (відео) 16:45
26 жов
Співпрацівники ТІСу встановили особистий рекорд з перевалки вантажів (фото)16:30
26 жов
Визирська ОТГ: у Кордонській гімназії відкрився гурток технічного моделювання (відео)16:15
26 жов
Визирська мистецька школа функціонує в громаді вже понад рік (відео)15:57
26 жов
До Доброславської ОТГ з робочим візитом приїздив голова Одеської ОДА (фото)15:00
26 жов
У Визирській ОТГ заклади освіти залишились без постачальника газу13:30
26 жов
Вчителька фізкультури Першотравневого ліцею Визирської ОТГ отримала грамоту12:00
26 жов
В Україні уряд перегляне тарифи на вивезення сміття 10:30
26 жов
Працівники РЛП «Тилігульський» отримали диплом за участь у Міжнародному дні чистих берегів09:00
26 жов
На ТІСі вакцинація працівників проходить майже на всіх терміналах (відео)18:41
25 жов
Молодіжна рада Визирської сільради долучилася до участі в Міжнародному конкурсі (відео)16:52
25 жов
Планове відключення електропостачання у селі Любопіль Визирської ОТГ 16:45
25 жов
На ТІСі триває кампанія з вакцинації працівників від COVID-19 (фото)16:30
25 жов
У с. Любопіль Визирської ОТГ проводять ремонт дорожнього покриття (фото)15:00
25 жов
У провулку Спортивний с. Першотравневе Визирської ОТГ встановили вуличне освітлення13:30
25 жов
Спогади минулих літ. Допоможіть Гончарову12:00
25 жов
Учні Першотравневого ліцею Визирської ОТГ взяли участь в олімпіаді з історії та правознавства (фотофакт)10:30
25 жов
Цифровізація в регіонах і онлайн-курси для громад: Мінцифра та U-LEAD підписали меморандум09:00
25 жов
Визирська ОТГ: відбулася нарада керівників закладів освіти Визирської сільради (фото)13:30
23 жов
Працівники РЛП «Тилігульський» провели черговий плановий рейд на березі Тилігульського лиману (фото)12:00
23 жов
У Першотравневому ліцеї Визирської ОТГ пройшов семінар в рамках проєкту DECIDE (фото)10:30
23 жов
Тетяна Воробйова: «Коли я чую слова вдячності від людей, розумію, що живу на світі не дарма» 16:30
22 жов
Проходить анкетування серед молоді від Молодіжної ради Визирської сільради (відео)15:30
22 жов
У селі Першотравневе Визирської ОТГ проводять роботи зі створення парку по вулиці Дунаєва (фото)15:00
22 жов
Школярі Визирської ОТГ побували у військовій частині 28-ї механізованої бригади (відео)14:42
22 жов
TOP