ЛАН » Головні події дня » Валентина Гонголевська все життя присвятила допомозі людям

Валентина Гонголевська все життя присвятила допомозі людям

Валентина Гонголевська все життя присвятила допомозі людям

  З проханням розповісти про медика, яка багато десятиліть лікувала жителів села Визирка звернулися самі визирчани. Поспілкуватися з фельдшером-акушером, Валентиною Гонголевською журналісти намагалися ще за її життя. Однак бувши вже у глибоко похилому віці, вона відмовилася від участі в зйомках, а через рік її не стало. Кажуть, що людина своє життя проживає двічі, спочатку на землі у своєму тілі, а потім в пам’яті людей. І чим більше любові та турботи ми даруємо тим, хто живе поряд, тим більше людей буде нас пам’ятати.

  Народилася Валентина Гонголевська 22 серпня 1937 року у селі Визирка. Тут же з відзнакою вона закінчила семирічну школу, після чого вступила, за поданням сільради, до медичного училища в Одесі, яке так само закінчила з відзнакою. Валентина досить рано вийшла заміж і спочатку проживала зі своїм чоловіком на його батьківщині в Хмельницькій області, де народила синів — старшого Анатолія, а потім і Сергія.

  Жителька Визирки Ніна Товарницька свою односелицю Валентину Гонголевську, яка протягом свого життя була її подругою і кумою, пам’ятає з дитинства.

Ніна Товарницька, жителька села Визирка.

Ніна Товарницька, жителька села Визирка

Там у них народилися хлопчики, потім вони все ж таки повернулися до Визирки. Тут у неї була старенька мати одна, і вони стали жити разом у її будинку. Коли Григорівна була вагітна вже донькою, ми поїхали її провідати до пологового будинку у Нових Білярях. Вона нас зустріла словами: «Ось і кум приїхав». Я спочатку не зрозуміла її слів, але потім виявилося, що вона вже вибрала мого чоловіка кумом і відтоді ми дуже дружили, завжди її поважали й по цей час дуже поважаємо.

  Молодий фахівець Валентина Гонголевська влаштувалася працювати у Визирський фельдшерсько-акушерський пункт, який місцеві жителі називали лікарнею, згадує її рідна племінниця Лідія Настіна.

Лідія Настіна племінниця Валентини Гонголевської.

Лідія Настіна, племінниця Валентини Гонголевської

Лікарня тоді була на місті сільради. Потім цю будівлю знесли й побудували сільраду. Потім лікарня була поруч з гуртожитком, тепер і цього будинку немає, і тільки потім відкрили амбулаторію у приміщенні гуртожитку. Їх там працювало троє. Тьотя Валя приймала пологи в лікарні. Різні сім'ї, не завжди чоловіки могли принести їжу своїм дружинам і тітка Валя іноді сама їх годувала. А село було яке? Доріг не було, бруд. Я тоді вчилася в школі. Пам’ятаю, що на виклики до нас приїжджали в будь-який час, навіть вночі. Мені іноді доводилося з нею йти на виклики. Обслуговували вони ще й села Порт, Воронівку та Міщанку. Люди приїжджали на підводах, будинок ніколи не зачинявся. Люди могли самі зайти в будинок, якщо господарі не чули, що стукають, розбудити тітку Валю і забрати на виклик.

  Діти свою маму Валентину Григорівну бачили рідко, та й в той час, коли родина збиралася разом, в будинку часто розгорталося приймальне відділення лікарні, а іноді й хірургія, згадує її середній син, Сергій Гонголевський.

Сергій Гонголевський, син Валентини Гонголевської.

Сергій Гонголевський, син Валентини Гонголевської

Мами майже вдома не було. Постійно на роботі, тому що вона одна була на село. І додому люди постійно приходили. Постійно потрібно було кудись їхати. Всяке було, і хірургічні були випадки, привозили сюди з відкритими ранами. Ми діти поруч бігаємо все бачимо, іноді це нас шокувало. А що робити, найближча лікарня в Комінтерновому, доріг немає, транспорту немає. Це якщо колгосп виділить транспорт, то тоді везли, а якщо немає, то йшли до мами.

  Не було спокою Валентині Гонголевській ні вихідними, ні святами. Але вона ніколи не відмовляла. Якщо її викликали, завжди йшла на допомогу людям. Ніна Товарницька згадує, як її донька, в дитячому віці, під час падіння отримала травму і Валентині Григорівні довелося покинути святкове застілля, щоб прийти й надати їй медичну допомогу.

  Як завідувачка фельдшерсько-акушерського пункту, Валентина Гонголевська була членом виконкому Визирської сільради та в будь-який час могла дати звіт про стан здоров’я колгоспників, якими тоді були всі жителі села, згадує Лідія Татаренко, котра в ту пору працювала секретарем Визирської сільради. 

Лідія Татаренко, в минулому секретарка Визирської сільради.

Лідія Татаренко, в минулому секретарка Визирської сільради

Про все це вона знала, а знала тому, що не було в селі будинку, чий би поріг вона не переступила. Вона постійно ходила у дитячий садок та школу, знала все про стан здоров’я дітей. Вона була депутатом сільради й заступником голови ради жінок.

  Рада жінок була створена при Визирській сільраді, як дорадчий орган. ЇЇ метою було врегулювання конфліктів в сім’ях. Валентина Григорівна добре розуміла суть багатьох конфліктів, бо часто бувала в сім’ях. Її поважали односельці, до її порад прислухалися, тож вона була не тільки фельдшером, але фактично й психологом, згадує Лідія Татаренко.

  Вранці 5 листопада 1974 року старший син Валентини Григорівни, Анатолій Гонголевський не поспішав вставати з ліжка та вирішив не їхати до Одеси, де він отримував професію в училищі, у зв’язку з тим, що напередодні свят занять мало. Але мама наполягла на тому, що не можна пропускати будь-які уроки, адже дисципліна будується на дрібницях. Анатолій не став сперечатися і поїхав в училище, згадує події сорокарічної давнини, Ніна Товарницька.

Ніна Товарницька, жителька села Визирка

Там його майстер послав до підвалу, але ліхтарик не дав. У підвалі був саморобний газовий балон. Коли Толік черкнув сірник, газовий балон вибухнув і його прямо на місці вбило металевою кришкою від цього приладу. Ми ходили до Валентини Григорівни два тижні поспіль, тому що думали, що з нею буде біда. Хлопчику 16 років, вранці його проводжаєш на навчання, а вдень його вже немає. Все це потрібно пережити.

  Жителі Визирки як могли підтримували свого рідного лікаря, разом з нею, як одна велика сім’я переживали це горе, згадує Лідія Татаренко. За її словами, село було вражене тим, що таке могло статися. Вона — людина, яка стільком людям допомагала і таке сталося в її житті.

  Сьогодні майже в кожному великому селі Визирської ОТГ стоїть церква і людина в радості чи горі може знайти тут відраду та співчуття. Але навіть за радянських, атеїстичних часів, людина, що потрапила в скрутне становище в глибині душі часто зверталася до Господа по справедливість. Але хто міг сказати Валентині Гонголевській в тому далекому 1974 році, що в Бога є одна справедливість, мірилом якої є можливість порятунку душі людини, розповів протоієрей Степан (Карлов) настоятель Свято-Миколаївського храму в селі Першотравневе.

Протоієрей Степан (Карлов), настоятель Свято-Миколаївського храму в селі Першотравневе.

Протоієрей Степан (Карлов), настоятель Свято-Миколаївського храму в селі Першотравневе

Людині Бог дав не тільки це коротке життя, а й вічність. Відштовхуючись від цього, Господь влаштовує життя кожної людини.

  Протоієрей Степан (Карлов) пояснив, важливо те, що, живучи в атеїстичному суспільстві Валентина Гонголевська показала приклад християнської смиренності, вона не зневірилася, вона знайшла в собі сили працювати, ростити дітей і надалі служити людям.

Протоієрей Степан (Карлов), настоятель Свято-Миколаївського храму в селі Першотравневе

Вона продовжувала нести любов людям, що її оточували, здійснюючи добрі справи, завершуючи свій життєвий шлях по своїх силах. Адже грішна, зла людина, не може робити добро, а коли людина любить, вона вже уподібнюється Богу.

  Валентина Гонголевська продовжувала допомагати людям навіть коли стикалася і з відвертим хамством. За свою багаторічну роботу вона чимало побачила, але вона рідко скаржилася на кривдників та, якщо й розповідала про неприємності, то тільки найближчим людям, зізнається її близька подруга Ніна Товарницька.

Ніна Товарницька, жителька села Визирка

Був такий випадок. На дворі глибока осінь, сльота, доріг немає. Вночі до неї стук у двері. Приходить односелець: «Григорівна, моїй дружині дуже погано потрібна допомога». Вона встає одягає гумові чоботи, плащ, а йти треба в інший кінець Визирки. Приходять, а його дружина сидить на ліжку, усміхається, перед нею накритий стіл: «Григорівна, давай вечеряти, це я хотіла перевірити свого чоловіка, любить він мене чи ні». Валентина всю дорогу, коли поверталася, плакала, але вона нікому, навіть після такого випадку не відмовляла. Все одно йшла на виклики та допомагала людям.

Лідія Татаренко, в минулому секретар Визирської сільради

Ця жінка дуже великої сили волі, вона допомагала всім, хто звертався. Це людина, як кажуть, від Бога — мудра, терпляча. Якось вона розповідала, що вдома поставила каструлю, почала варити борщ, а тут прийшли й просять: Григорівна у нас дитина захворіла, температура висока. Відставила вона каструлю і пішла на виклик, повертається тільки борщ варити, знову стукають — просять допомогти. Так вона годинами варила той борщ, адже вдома сім’я, чоловік і двоє дітей.

  Донька Валентини Гонголевської, Тетяна Пахомова теж стала медиком. Вона розповіла, що мама для всіх у родині була великим авторитетом, хоча її роботу і не вважали подвигом, але всі розуміли, що мама має талант та знання, які потрібні людям.

Тетяна Пахомова, донька Валентини Гонголевської.

Тетяна Пахомова, донька Валентини Гонголевської

З самого дитинства я знаходилася в цій сфері. У хаті постійно був припах кип’ячених шприців, накрохмалених халатів. І саме оточення, коли часто люди приходять, їм надають допомогу, для мене це стало пріоритетом у житті — надавати медичну допомогу. Мені спочатку було цікаво, потім я навіть, подавала інструменти, якщо це було вдома, не боялася цього. Мені було завжди приємно, що ми допомагаємо людям.

  Валентина Григорівна працювала довго — до шістдесяти років. А коли вийшла на пенсію, до неї ще багато років приходили жителі села, як до свого сімейного лікаря. На ювілейні дати в селі Визирка заведено вітати тих, кому виповнилося 70 та більше років урочисто, за участю керівництва сільради. У 2017 році Валентині Гонголевській виповнилося 80 років, згадує Лідія Татаренко. Вона каже, якби оголосили, що йдуть Валентину Григорівну вітати, так і все село пішло б, бо її поважали та любили. Але пішла її вітати велика делегація від сільської ради: голова, секретар та голова ветеранської організації. А ще вокальний ансамбль «Визирчанка». Валентині Григорівні було дуже приємно — вона не очікувала такого привітання.

  Через два роки Валентина Григорівна Гонголевська пішла з життя, не доживши кілька місяців до свого 82-річчя. Це сталося на день медичного працівника. І тепер для багатьох жителів Визирки, це професійне свято буде подвійно пов’язане з пам’яттю про велику лікарку, яка багато років допомагала народитися на світ юним визирчанам, дбала про здоров’я, лікувала та рятувала жителів цього мальовничого села.

  Сьогодні медична допомога у Визирці надається на високому рівні. Незабаром буде відкрито нову амбулаторію, що дасть великі можливості в діагностиці та лікуванні жителів села. Понад рік місцеві лікарі приїжджають на виклик до пацієнтів на автомобілі, що добре обладнаний медичним спорядженням. Все це тільки підкреслює вагомість подвигу Валентини Григорівни Гонголевської, яка понад три десятиліття була фактично єдиним фельдшером в окрузі та служила гідно, професійно з великою любов’ю до людей.

Авторка: Катерина Гончар.

Друк
Ніна Гевеленко з Дмитрівки Другу світову війну пройшла зенітницею (відео)20:32
10 тра
В Кордоні Визирської ОТГ привітали жертву нацистських переслідувань часів Другої світової війни (відео)20:10
10 тра
Анатолій Березовський — в Кінному Визирської ОТГ привітали ветерана (відео)19:50
10 тра
В Доброславі пройшли обласні зональні змагання «Шкіряний м’яч» (фоторепортаж)19:39
10 тра
В Кінному Визирської ОТГ привітали ветерана Другої світової війни (фото)19:32
10 тра
Староста Любопільського старостинського округу: про плани Визирської громади та їхнє виконання (відео)17:57
10 тра
В Кордоні Визирської ОТГ привітали місцеву жительку, яка постраждала в Другу світову війну (фото)17:20
10 тра
Збільшено штрафи за неправдиві виклики спец. служб та невиконання постанов ДСНС15:40
10 тра
Працівник ТІСу: про бджільництво як хобі15:31
10 тра
Валерій Стоілакі: «Цей вікопомний день уособлює героїзм, ратну працю й вічну скорботу»12:00
09 тра
Віталій Кутателадзе: привітання зі святом 9 Травня11:00
09 тра
Олег Кутателадзе: «9 Травня — наша гордість і наш біль, це сльози радості завойованої свободи»10:00
09 тра
Визирчанки склали пісню про односельця, що втратив сина під час Другої світової війни15:00
08 тра
Руїни мосту біля с. Калинівка Визирської ОТГ — свідоцтво подій Другої світової війни13:30
08 тра
Ніна Гевеленко — жителька Дмитрівки, що стала учасницею Другої світової війни12:00
08 тра
Віра Георгіївна Бенько — партизанські стежки юної зв’язкової10:30
08 тра
У Визирському ліцеї Одеського району готуються до травневих свят (фото)18:48
07 тра
Визирська ОТГ: навчальні заклади взяли участь в екоакції «Зелене будівництво України» (відео)15:30
07 тра
У бібліотеці Першотравневого ліцею Визирської ОТГ підготували виставку до 9 Травня (фотофакт)15:00
07 тра
У Новій Дофінівці Фонтанської ОТГ відзначать День Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні14:20
07 тра
В музеї с. Кордон Визирської ОТГ зберігають свідоцтва подій Другої світової війни (відео)14:00
07 тра
У Красносільській ОТГ пройдуть святкові заходи до Дня пам’яті та Дня Перемоги над нацизмом13:30
07 тра
У Визирській громаді постійно проводять роботи з доброустрою населених пунктів (відео)13:00
07 тра
Газова служба ТІСу: небезпечна, нелегка і, на перший погляд, ніби непомітна12:00
07 тра
Лиманщина — герої воєнних літ10:30
07 тра
TOP