Валентина Гонголевська все життя присвятила допомозі людям

  З проханням розповісти про медика, яка багато десятиліть лікувала жителів села Визирка звернулися самі визирчани. Поспілкуватися з фельдшером-акушером, Валентиною Гонголевською журналісти намагалися ще за її життя. Однак бувши вже у глибоко похилому віці, вона відмовилася від участі в зйомках, а через рік її не стало. Кажуть, що людина своє життя проживає двічі, спочатку на землі у своєму тілі, а потім в пам’яті людей. І чим більше любові та турботи ми даруємо тим, хто живе поряд, тим більше людей буде нас пам’ятати.

  Народилася Валентина Гонголевська 22 серпня 1937 року у селі Визирка. Тут же з відзнакою вона закінчила семирічну школу, після чого вступила, за поданням сільради, до медичного училища в Одесі, яке так само закінчила з відзнакою. Валентина досить рано вийшла заміж і спочатку проживала зі своїм чоловіком на його батьківщині в Хмельницькій області, де народила синів — старшого Анатолія, а потім і Сергія.

  Жителька Визирки Ніна Товарницька свою односелицю Валентину Гонголевську, яка протягом свого життя була її подругою і кумою, пам’ятає з дитинства.

  Молодий фахівець Валентина Гонголевська влаштувалася працювати у Визирський фельдшерсько-акушерський пункт, який місцеві жителі називали лікарнею, згадує її рідна племінниця Лідія Настіна.

  Діти свою маму Валентину Григорівну бачили рідко, та й в той час, коли родина збиралася разом, в будинку часто розгорталося приймальне відділення лікарні, а іноді й хірургія, згадує її середній син, Сергій Гонголевський.

  Не було спокою Валентині Гонголевській ні вихідними, ні святами. Але вона ніколи не відмовляла. Якщо її викликали, завжди йшла на допомогу людям. Ніна Товарницька згадує, як її донька, в дитячому віці, під час падіння отримала травму і Валентині Григорівні довелося покинути святкове застілля, щоб прийти й надати їй медичну допомогу.

  Як завідувачка фельдшерсько-акушерського пункту, Валентина Гонголевська була членом виконкому Визирської сільради та в будь-який час могла дати звіт про стан здоров’я колгоспників, якими тоді були всі жителі села, згадує Лідія Татаренко, котра в ту пору працювала секретарем Визирської сільради. 

  Рада жінок була створена при Визирській сільраді, як дорадчий орган. ЇЇ метою було врегулювання конфліктів в сім’ях. Валентина Григорівна добре розуміла суть багатьох конфліктів, бо часто бувала в сім’ях. Її поважали односельці, до її порад прислухалися, тож вона була не тільки фельдшером, але фактично й психологом, згадує Лідія Татаренко.

  Вранці 5 листопада 1974 року старший син Валентини Григорівни, Анатолій Гонголевський не поспішав вставати з ліжка та вирішив не їхати до Одеси, де він отримував професію в училищі, у зв’язку з тим, що напередодні свят занять мало. Але мама наполягла на тому, що не можна пропускати будь-які уроки, адже дисципліна будується на дрібницях. Анатолій не став сперечатися і поїхав в училище, згадує події сорокарічної давнини, Ніна Товарницька.

  Жителі Визирки як могли підтримували свого рідного лікаря, разом з нею, як одна велика сім’я переживали це горе, згадує Лідія Татаренко. За її словами, село було вражене тим, що таке могло статися. Вона — людина, яка стільком людям допомагала і таке сталося в її житті.

  Сьогодні майже в кожному великому селі Визирської ОТГ стоїть церква і людина в радості чи горі може знайти тут відраду та співчуття. Але навіть за радянських, атеїстичних часів, людина, що потрапила в скрутне становище в глибині душі часто зверталася до Господа по справедливість. Але хто міг сказати Валентині Гонголевській в тому далекому 1974 році, що в Бога є одна справедливість, мірилом якої є можливість порятунку душі людини, розповів протоієрей Степан (Карлов) настоятель Свято-Миколаївського храму в селі Першотравневе.

  Протоієрей Степан (Карлов) пояснив, важливо те, що, живучи в атеїстичному суспільстві Валентина Гонголевська показала приклад християнської смиренності, вона не зневірилася, вона знайшла в собі сили працювати, ростити дітей і надалі служити людям.

  Валентина Гонголевська продовжувала допомагати людям навіть коли стикалася і з відвертим хамством. За свою багаторічну роботу вона чимало побачила, але вона рідко скаржилася на кривдників та, якщо й розповідала про неприємності, то тільки найближчим людям, зізнається її близька подруга Ніна Товарницька.

  Донька Валентини Гонголевської, Тетяна Пахомова теж стала медиком. Вона розповіла, що мама для всіх у родині була великим авторитетом, хоча її роботу і не вважали подвигом, але всі розуміли, що мама має талант та знання, які потрібні людям.

  Валентина Григорівна працювала довго — до шістдесяти років. А коли вийшла на пенсію, до неї ще багато років приходили жителі села, як до свого сімейного лікаря. На ювілейні дати в селі Визирка заведено вітати тих, кому виповнилося 70 та більше років урочисто, за участю керівництва сільради. У 2017 році Валентині Гонголевській виповнилося 80 років, згадує Лідія Татаренко. Вона каже, якби оголосили, що йдуть Валентину Григорівну вітати, так і все село пішло б, бо її поважали та любили. Але пішла її вітати велика делегація від сільської ради: голова, секретар та голова ветеранської організації. А ще вокальний ансамбль «Визирчанка». Валентині Григорівні було дуже приємно — вона не очікувала такого привітання.

  Через два роки Валентина Григорівна Гонголевська пішла з життя, не доживши кілька місяців до свого 82-річчя. Це сталося на день медичного працівника. І тепер для багатьох жителів Визирки, це професійне свято буде подвійно пов’язане з пам’яттю про велику лікарку, яка багато років допомагала народитися на світ юним визирчанам, дбала про здоров’я, лікувала та рятувала жителів цього мальовничого села.

  Сьогодні медична допомога у Визирці надається на високому рівні. Незабаром буде відкрито нову амбулаторію, що дасть великі можливості в діагностиці та лікуванні жителів села. Понад рік місцеві лікарі приїжджають на виклик до пацієнтів на автомобілі, що добре обладнаний медичним спорядженням. Все це тільки підкреслює вагомість подвигу Валентини Григорівни Гонголевської, яка понад три десятиліття була фактично єдиним фельдшером в окрузі та служила гідно, професійно з великою любов’ю до людей.

Авторка: Катерина Гончар.