Спогади минулих літ. Соціалістична Визирка 

  Село Визирка засноване у 1868 році. Спочатку тут була невеличка німецька колонія. А пізніше її заселяли переселенці з Миколаївської області. Ті, що переїжджали сюди з сім’ями, одержували невеличкі наділи землі, причому тільки на чоловічу частину населення. На жінок і дівчат земля не наділялась. Хто ж приїхав пізніше, або одружився вже тут, теж землі не одержував, а змушений був орендувати її у поміщиків. Так селяни, формально здобувши волю, на ділі знову виявились цілком залежними від поміщиків, — так в газеті «Слава хлібороба» № 44, 1963 року, згадуються перші роки після заснування села Визирки.

  Селяни раз у раз повставали проти кабальних умов оренди. Спочатку поодинці, а потім — об'єднуючи свої зусилля. Волосному старшині часто доводилось писати рапорти Одеському повітовому справнику, у яких доповідав про революційний настрій селян. У рапорті за 1905 рік він пише, що селяни «готують повстання і на днях цілою громадою збираються йти на сусідні економії». Вслід за цією у волость летить друга депеша, в якій чиновник просить «для усмирення» селян вислати війська. «Пожалуй, без войска в с. Визирке не обойдется», — пише в повіт уже поліцейський урядник. 

  І військо прибуло. Воно жорстоко розправилось з бунтарями. Багатьох організаторів повстання було засуджено і разом з сім’ями вислано з села. Серед них — Григорій Денисенко, Трифон Омельченко, Артем Гречка, Артем Скляр, а деяких, як Власа Щербаня та інших, залишили в селі, але під гласним наглядом поліції. 

  Настав буремний 1917 рік. У вогнях битв народжувалась нова, радянська влада. На боротьбу за неї піднялись і визирські селяни. Вони громили навколишніх поміщиків Келлера, Маймуру, Гоялі. У 1918 році поміщики знову повернулись у свої садиби. Скільки люті вони мали в серці проти визирських «голяків». Ця лють виливалася у різні форми звірства. Так, вони підпалили приміщення, в якому навчалися селянські діти. Але визирська народна вчителька не розгубилася. Побачивши, що хата палає, вибила вікно і викинула через них дітей. Сама вискочила останньою.

  Потім поміщики вирішили спалити село. Багато селян залишилося без притулку, багатьох було вбито, закатовано. Більшовика Олександра Щербаня прив’язали до двох коней і прогнали від Свердлово до Визирки. 

  Але катам не вдалося зломити волю селян. Вони створили підпільний комітет. Очолив його Марк Максимович Тетенко. Комітет організував і виставив проти білогвардійських банд загін селян. Пізніше він влився у Тилігуло-Березанський партизанський загін, що мав на своєму рахунку багато славних бойових перемог. 

  Період становлення Радянської влади на селі відзначився запеклою боротьбою з куркулями, які виводили з ладу живе тягло, гноїли хліб, погрожували й часто виконували свої погрози. Біля десятків хат сільських активістів було спалено. 

  Нарешті й цього ворога подолано. Колгоспники будували нове життя. Але фашистська навала порушила мирну працю. Село встало на захист Батьківщини. З фронтів Великої Вітчизняної війни не повернулися 102 особи. Вщент зруйновано господарство. 

  Після перемоги люди робили все, щоб швидше відбудувати господарство. Далеко позаду залишився пам’ятний 1945 рік. Тепер нашого села не впізнати. Воно має всі необхідні культурно-освітні заклади, електрифіковане, радіофіковане. 20-25 дворів колгоспників щороку перебудовується. Споруджується багато нових будинків. Сучасна Визирка — це соціалістичне село. Заможно живуть у ньому колгоспники. У жителів — 53 мотоцикли, 3 легкові автомашини, близько 200 радіоприймачів, багато телевізорів та інших цінних речей. 

  У нас створено музей історії та етнографії села, який збирає матеріал про героїчне минуле і щасливе сьогодення моїх односельців. 

  Автором був П. Терещенко, голова Визирської сільської ради.

  Нагадаємо, що у газеті «Слава хлібороба» № 20, 1963 року, розповідається про те, як у кращу сторону змінилось село Калинівка.