6-го травня на 96-му році життя відійшла у вічність ще одна легендарна людина нашої доби — ветеран Великої Вітчизняної війни Петро Петрович Мілєєв. Бойове хрещення він прийняв у перший день війни на свій 15-й день народження, а буде похований в день 87-ої річниці капітуляції гітлерівської Німеччини.

Учасник бойових дій П. П. Мілєєв певний час проживав в смт Доброслав. Тут брав активну участь у ветеранському русі, у зустрічах з молоддю, розповідаючи про героїчний подвиг нашого народу у боротьбі з фашизмом понад вісім десятків років тому.

Пройшов ветеран шлях від рядового солдата до старшого сержанта розвідувального батальйону танкового корпусу. Брав участь у наступальних операціях зі звільнення України, зокрема, Одеської області та нашого району. Закінчив службу в 1972 році у званні підполковника танкових військ.

Народився Петро Петрович 22 червня 1926 року. У 1940 році його батька — кадрового військового — разом із сім’єю перевели на прикордонну заставу до м. Тирасполь. Там разом з однолітками в різних гуртках набував необхідні навички військової справи і юний Петро. У 14 років хлопець вже знав, що треба робити в разі тривоги, вмів стріляти, літав на планері й разом з тим мріяв про мирну професію лікаря-хірурга.

… Недільний ранок 22 червня 1941 роки не віщував нічого незвичайного, до того ж саме в цей день хлопець мав би святкувати свій 15-й рік народження. О третій годині ранку юнака розбудив старшина застави Левченко і запропонував наловити риби до святкового столу. І тільки-но рибалки розмістилися на березі, як передранню тишу розколов артилерійський грім. Затамувавши подих, вони вдивлялися у ранкове небо, затьмарене ворожими літаками. По тривозі була піднята уся застава. Скрізь розпочався бій, в результаті якого загинули або отримали поранення безліч людей. У той день до лікарні відправили й батьків Петра.

Три дні та три ночі мужньо утримували свої позиції прикордонники. Нарешті їм на допомогу прибув 48-й стрілецький корпус під командуванням генерал-лейтенанта Р. Я. Малиновського. Тоді ж неповнолітній Петро й був зарахований до розвідувального батальйону. Потім все життя з гордістю згадував ветеран про свою зустріч і розмову з Родіоном Яковичем, коли той подарував йому власну зброю — автомат ППШ, до того ж ще й наказав: «Син начальника застави повинен перемогти ворога і дійти до Берліна». Ці слова назавжди залишилися в пам’яті солдата Мілєєва і надавали сил у скрутну хвилину.

Розвідбатальйон, в якому служив Петро, пізніше був переформований в 4-й гвардійський механізований корпус. Екіпаж, до якого входив механік-водій Мілєєв, отримав новий Т34, що вірою і правдою прослужив до 1943 року.

Згодом корпус був переозброєний, а старший сержант Мілєєв за сумлінну службу призначений командиром нового танка Т34–85-ОП. Незабаром машина та екіпаж пройшли перевірку лютим боєм на правому березі річки Волга на Мамаєвому кургані. Там молодий воїн був контужений, але відлежуватися в госпіталі не збирався. Він розумів, що потрібний товаришам, тому незабаром повернувся до них і взяв участь вже в боях під Сталінградом.

Далі були запеклі бої у залізничної станції Прохорівка на північ від Білгорода. У серпні 1943 року 4-й танковий корпус брав участь у визволенні Харкова. Потім — бої за Запоріжжя, а навесні 1944-го на Миколаївщині. Згодом дійшли до міста Вознесенська, а звідти на понтонах переправилися через Буг в напрямку Березівки. Танковий корпус взяв участь і в боях за Одещину, зокрема, у нашому районі, пройшовши Новомиколаївку та Петрівку.

Наступним рубежем став Тирасполь — мала батьківщина Мілєєва.

Після завершення війни продовжив службу у Збройних Силах СРСР. Лише у 1972 році П.П. Мілєєв, у званні підполковника танкових військ, повернувся до цивільного життя. Військовий подвиг П.П. Мілєєва був відзначений багатьма нагородами, мав статус інваліда війни 1-ої групи.

Кілька разів і мені пощастило спілкуватися з Петром Петровичем, готуючи матеріали для газети, був на дні народженні у сімейному колі й завжди захоплювався його енергією і життєрадісністю. Особливо був приємно вражений тим, наскільки вправно він керував автомобілем в дощову погоду, коли ми їздили до одного села. Хоча що то для досвідченого танкіста простий легковик! Але ж тоді йому йшов вже 92-й рік!

Поховають Петра Петровича Мілєєва 8 травня на цвинтарі смт Доброслав.

Подвиг не забуто, Герої не вмирають! Вічна пам’ять!

UPD.

В кінці війни здійснилася й заповітна мрія бійця — дійти до Берліну. Поховали П.П. Мілєєва на кладовищі в Доброславі. З останнім словом виступили М.І. Гавриленко — колишній голова районної ради ветеранів та Л. Я. Прокопечко — Доброславський селищний голова. Труну з тілом П.П. Мілєєва опускали під виконання Гімну України військовим оркестром та збройові залпи. Скорботна церемонія супроводжувалася, незаплановано, і сиренами повітряної тривоги.