Людина із золотими руками і добрим серцем. Саме таким рідні та друзі згадують Валерія Богдана з Першотравневого. Він народився 7 жовтня 1984 року. Ріс разом із старшим братом та сестрою. У 1991 році пішов у перший клас.

Галина Шмигельська, перша вчителька Валерія Богдана

Дуже добре пам’ятаю цього доброго хлопчика. Він був мовчазний, але дуже цікавий і дуже старанний. Коли він виконував якусь роботу — це була ідеальна робота, ідеально написана, ідеально зроблена. Коли йому щось було незрозуміло або щось не подобалось, він складав руки на грудях і відвертав свій стілець. Тоді я підходила і все пояснювала йому.

Хоча в школі Валерій був спокійним та не говірким, але він мав багато друзів, бо завжди знаходив спільну мову зі своїми однокласниками та однолітками.

Людмила Гладченко, класний керівник Валерія Богдана

Ви не знайдете у школі, у класі, і навіть у селі людину, яка б сказала хоч одне погане слово про цю дитину. Ми з вами маємо бути до кінця своїх днів вдячні, що саме такі діти є в цьому світі, вони сьогодні нас захищають.

Клас був дуже добрий, діти самі по собі були добрі, вони завжди були першими. Саме Велерій був завжди готовий зробити справу досконало від початку до кінця. Перевіряти було не потрібно. Я, як класний керівник, можу сказати, що ця дитина свій останній екзамен склала на відмінно. Для людини немає більшого героїзму, ніж віддати своє життя за інших.

Шкільне життя, як це часто буває, навіки пов’язало міцною дружбою його та ще двох хлопців: Дениса Василинича та Олександра Путіліна. Цей зв’язок залишився міцним на дуже довгий час.

Галина Путіліна, мама Олександра Путіліна

Після закінчення школи ця дружба стала ще сильнішою. Вони часто збиралися. Тільки вихідні — з'їхались, їх було 5-6, у нас надворі був цілий «штаб». Обов’язково запрошували Валерія.

Валерій закінчив школу у 2001 році. За словами вчителів та рідних, він мав великі здібності до електротехніки, як і його батько. Тому й пов’язав своє життя з будівництвом. У Першотравневому знали: якщо хочеш, аби тобі зробили якісно роботи — треба звертатися до Валерія.

Наталія Михайлик, сусідка Валерія Богдана

У випадку, якщо щось поламалось — Валерій казав: «Нема питань» і допомагав. Вони з братом їздили на рибалку, він нам привозив рибу, креветки, все те що наловив. Ми йому пиріжки, тортики пекли. Ось так по-сусідськи й жили. Останній раз, коли його бачила, спитала: «Як ви там?». Він сказав: «Ми в безпеці, ми ж ППО». Потім подзвонила Таня, сказала, що більше немає в мене сусіда, це був шок просто.

Тетяна Богдан, дружина Олександра Богдана

Спокійній завжди, врівноважений. Що мені подобалось в ньому — безвідмовний. З чим до нього не звернешся — завжди безвідмовний. Ніколи не підвищував голос, він міг 20 разів щось пояснити, і все на одному рівні, ніколи не нервував. Людина просто золота! Всі у Першотравневому кажуть, що в нього були золоті руки і золоте серце.

Найяскравішою рисою характеру Валерія була безвідмовна допомога. Він завжди був готовим допомагати людям безкорисно.

Тетяна Богдан, дружина Олександра Богдана

Я їжджу на мопеді на роботу, від нас до Першотравневого 2 кілометри. Одного разу був сильний дощ, я подзвонила Валерію, попросила, щоб він вивіз мені мопед. Він вивіз, ще й виніс мені підстилку, аби я на мокрому не сиділа. Він часто приходив, допомагав, і ніколи не сказав, що він не хоче цього робити.

Оксана Мирончак, сусідка Валерія Богдана

Він ніколи не виявляв агресії, жорстокості, ні до людей, ні до тварин. У нього надворі навіть не було чутно, щоб собака гавкала. Він був порядною і гарною людиною. Шкода, що такі хлопці залишають наш світ. Наша нація залишається без найкращих.

На захист України Валерій став ще у 2014 році. Він боронив державу майже до початку повномасштабного вторгнення. Війна завжди змінює людей. Але Валерій був з тих, хто свої емоції тримає в собі. На першому місці у нього завжди було гідне ставлення до оточуючих.

Оксана Мирончак, сусідка Валерія Богдана

В нього завжди була на обличчі посмішка. Ніхто не знав, що у нього в житті, як у нього на душі — він був не дуже контактним, але завжди всім посміхався. Для нього, мабуть, не було поганих людей, бо він до всіх посміхався. Якщо кажуть: «Купуй не гарну хату, а гарного сусіда», то це про нього. Валерій не мав ні з ким конфліктів. Я з ним спілкувалася, коли він повернувся з АТО. Він ніколи не просив про допомогу. Може вона йому й потрібна була, як воїну АТО. Я питала, може треба якось допомогти, він відмовлявся.

Галина Путіліна, мама Олександра Путіліна

Він був в АТО, стояв на посту. Так трапилось, що мій син їздив у відрядження тією дорогою і завжди намагався щось Валерію привезти — одяг, їжу.

24 лютого 2022 року він, без жодних вагань, знову взяв до рук зброю. Валерій служив у 38-й зенітній бригаді. Був командиром відділення. 25 вересня 2022 року Валерія не стало… Він загинув, потрапивши під артилерійський обстріл поблизу Миколаєва.

Віталій Богдан, батько Валерія Богдана

Сашку, сину подзвонили та повідомили про те, що 25 вересня наш Валерій потрапив під обстріл і загинув.

За своє життя Валерій так і не встиг створити власну сім’ю. Його мужність слугуватиме прикладом для багатьох. 9 січня 2023 року Валерія нагороджено медаллю «За мужність» третього ступеня. Посмертно. Пам’ять про Валерія Богдана навіки вписана в сумну та болючу історію захисту нашої держави.

Схожі новини:

Всі публікації