ЛАН » Статті » Уродженець Григорівки Одеського району розповів про історію рідного села

14 тра 2021, 10:53 Статті / Суспільство / Культура / ОТГ / Южненська

Теги: стаття Южненська ОТГ Григорівка Віктор Красюк історія краєзнавство ландшафт пам'ять меморіал ОПЗ Григорівський десант

Уродженець Григорівки Одеського району розповів про історію рідного села

Віктор Петрович Красюк народився і виріс в селі Григорівка Южненської ОТГ. Він добре знає кожну вулицю, кожен будинок і кожен куточок рідного села. У дитинстві маленький Віктор захопився фотографією, в 1966 році у нього з’явився перший фотоапарат, а вже в зрілому віці він став цікавитися історією сіл і селищ Одеської та Миколаївської областей.

З ностальгією Віктор Петрович може годинами розповідати про те, якою була Григорівка багато років тому, до того, як на території села почали будівництво Одеського припортового заводу, після чого людей стали звідси розселяти. Журналісти виїхали разом з Віктором Красюком в Григорівку на екскурсію. Свою розповідь він почав з історії будівництва меморіалу Григорівському десанту, створеному в пам’ять про солдатів і офіцерів, які загинули тут за часів оборони Одеси в 1941 році.

Віктор Красюк, краєзнавець, житель Южного

Це фактично третій пам’ятник тут Григорівському десанту. Він завершив собою Пояс Слави оборони Одеси. Його почали будувати в кінці 1966 року і в 1967 році 22 вересня було його відкриття. На нього приїхало багато народу, була школа Нових Білярів і початкова школа Григорівки. Приїжджали в основному ветерани десанту, військові моряки, всі в формі. Приїжджали курсанти училищ, приїхала і рота варти військових моряків. Було багато виступів, оркестр, фільмування. Будувався пам’ятник методом відливання, спершу була побудована опалубка і почали поступово заливати бетоном. Задум був такий — крізь силует матроса з гранатою виднілося завжди море. Ось такий символічний пам’ятник побудували, спеціально він зроблений на просвіт.

Як сказав Віктор Петрович, меморіал з матросом став третім пам’ятником, який встановлювали в Григорівці. Перший був на території нинішньої прикордонної застави. Потім його перенесли й там же перепоховали останки солдатів і офіцерів загиблих у війні. Останнє своє пристановище полеглі воїни здобули вже на меморіалі 412 батареї.

Віктор Петрович не був свідком тих страшних подій, але історію боїв, що проходили на території Григорівки він добре знає від очевидців.

Віктор Красюк, краєзнавець, житель Южного

Вони, коли сюди після війни повернулися, його перенесли, тому що кожен рік покладали люди там квіти, мітинги були. А це вже була територія військової частини та вирішили пам’ятник пересунути. Його перенесли, а також останки тих людей, які були поховані під першим пам’ятником. А поховані вони були вздовж дороги. Німці тоді дозволили їх закопати. Тут все поле чорне було, в куртках наших морячків. Так розповідали місцеві, свідки. Другий раз перенесли останки воїнів під новий пам’ятник, який будували студенти. Як на Березані будували пам’ятник Шмідту, те ж саме й у нас зробили. І коли почали завершувати Пояс Слави, було вирішено знову перенести поховання і зробити гарний пам’ятник, біля якого ми зараз були.

Наступним об'єктом, про який вирішив розповісти Віктор Петрович виявився старий сільський клуб. Сьогодні його будівля повністю закинута і про те, що там колись кипіло культурне життя села, ніщо вже не нагадує. Віктор Петрович згадує, що жителі Григорівки приходили сюди в клуб на танці й в кіно, також в цій будівлі розташовувалася і сільська бібліотека.

За словами Віктора Красюка, це був центр Григорівської цивілізації, побудований в 1954 році. Тут був великий зал, в якому він сам іноді виступав і навчався гри на баяні.

Звернув Віктор Петрович увагу і на стару дорогу. Здавалося б, що можна розповісти про дорогу. Виявляється, раніше ця бруківка була однією з центральних вулиць, в народі її називали «Мостова». Але природа і жителі Григорівки вплинули на те, що з часом довелося будувати нову дорогу.

Остання зупинка — балка, в якій колись протікав струмок, притока малого Аджаликського лиману. Раніше ця балка мала назву «Вузька». Коли почалося будівництво Одеського припортового заводу на цій території розмістився величезний пісочний комплекс.

Віктор Красюк, краєзнавець, житель Южного

Тут зараз розширено через те, що тут був величезний пісочний комплекс порту. Сюди привозили пісок, там видно залишок шматка труби по якій викачували так звану «пульпу», тобто пісок, змішаний з водою. Вода стікала назад в лиман, а пісок залишався і його брали для будівництва. Тут працювали земснаряди «Херсонес», «Азовське море», «Чорне море». Тому ця балка вийшла розширеною. В кінці стоять вежі ОПЗ, а перед ними раніше була сільськогосподарська ферма. Тоді вона вже належала молколгоспу, хоча ділянка була григорівською.

Віктор Петрович пообіцяв зустрітися знову і розповісти про інші історичні факти з життя його рідної Григорівки. Те, що вдалося висвітлити, всього лише мала частина історії цього приморського села, яке, як стверджує Віктор Красюк, було засновано в кінці XVIII століття.

Авторка: Олена Горіна.

Схожі новини:

Всі публікації