Як розвивалося Курісове. Село з неймовірною історією 

  Заснування села Курісове пов’язано з наслідками російсько-турецької війни 1787-1791 рр., коли за Ясським миром до Російської імперії відійшла територія між Південним Бугом та Дністром. Відтоді почалося заселення та господарське освоєння цієї землі нащадками козацьких родин з центральної України, німецькими, грецькими, сербськими та іншими колоністами.

  У 1973 році катеринославський намісник відвів 6 тис. десятин землі в гирлі річки Балай начальнику канцелярії графа О. В. Суворова, підполковнику Івану Онуфрійовичу Курісу. Той переселив на ці землі кріпосних селян зі свого маєтку на слобідській Україні, а саме поселення отримало назву Балай.

  1 жовтня 1787 року Курісом була зведена Покровська церква, а поселення стало називатись Покровським, а з 1851 року - Курісово-Покровським. У 1795 році тут мешкало 975 осіб.

  Іван Онуфрійович Куріс походив з грецьких поселенців, які поступово злились з українським козацтвом. У 1802 році він вийшов у відставку та поселився на відведеній йому землі та у 1810 році почав зводити поміщицький будинок у вигляді замку. Навіть запросив до себе французьких архітекторів. Будівельним матеріалом слугував камінь-черепашник. За 10 років було зведено розкішний палац у мавританському стилі з елементами готичної архітектури. Помер Іван Куріс у 1836 році. Його поховали у сімейному склепі біля церкви.

  Його син, Іраклій Іванович, успадкував Покровське та переселив сюди у 1873 році кріпаків з Харківщини. Він звів вітряний млин, започаткував розведення тонкорунних овець.

  Подальші позитивні зрушення у розвитку села пов’язані з ім’ям Івана Іраклійовича Куріса, який успадкував маєток у 1862 році. Відомий як громадський діяч, господарник, колекціонер та бібліофіл, він був очільником дворянства спочатку Одеського повіту, потім всієї Херсонської губернії. Його маєток у Курісово-Покровському являв собою зразкове господарство. Іван Куріс був постійним учасником сільськогосподарських виставок, де неодноразово отримував нагороди. Займався лісорозведенням (щорічно насаджував 3,5 десятини лісу) та садівництвом. При маєтку були оранжерея та конезавод.

  У 1861 році Іван Куріс, разом з матір’ю, відкрив в селі народну школу, яка повністю утримувалась на його кошти, а у 1873 році вона перейшла під опіку Земства. У 1874 році школу відвідувало 42 учні та за 9 наступних років в ній пройшли навчання 344 дитини. З 1876 року школа отримала статус народного училища. Згодом, для нього було зведено нову будівлю з двох класних кімнат і квартирою для вчителя, розбито навчальний сад, в якому учні могли знайомитись з прийомами розведення плодових дерев і городніх культур.

  У 1904 році Курісово-Покровська земська школа була реорганізована у двокласну з присвоєнням найменування "Зразкова школа імені таємного радника І. І. Куріса".

  Також, завдяки Івану Курісу, у 1872 році у селі була відкрита лікарня.

  У 1891-1892 рр. до старої будівлі замку було добудоване західне крило. Автором проєкту був архітектор М. К. Толвінський.

  Добудовали бібліотеку, парадну залу без вікон з верхнім освітленням, терасу напівциркульної форми, житлові та господарські приміщення. Південний та північний фасади були оформлені декоративними прикрасами в готичному стилі. На центральній стіні західної частини замку і відтворено родовий герб Курісів. На ньому зображений лев, який тримає гілку та девіз роду: "Да будет правда". Площа всієї побудови склала 2100 м².

  Під час революції 1917 року, мешканці села розгромили маєток Курісів і садиби великих орендарів. На початку 1921 року понад 10 тисяч десятин поміщицької землі було розподілено поміж селян. В селі було сформовано чотири артілі: "Надійна", "Новий світ", "Червоний степ" та "Здатність". У 1927 році вони об’єднались в одну - "Імені 8 Березня" на чолі з С. І. Сураєвим.

  У післяреволюційні роки відбулись і значні культурні перетворення: працювала початкова школа, школа освіти, сільськогосподарська школа у колишньому панському маєтку (з 1929 року вона стала технікумом), професійна школа. Було споруджено клуб (Народний будинок).

  У 1921 році на засіданні волвиконкому було вирішено перейменувати село у Петрівське на честь українського старости Г. І. Петрівського. З 1937 року за селом закріпилась назва Петрівка. У 1934 році у Петрівці було створено МТС.

  З серпня 1941 по 4 квітня 1944 рр. село було під німецько-румунською окупацією. В маєтку Курісів влаштували румунську комендатуру. При відході румунські війська вивезли старовинні дзеркала, дубові двері, паркет, частково вирубили англійський парк. По завершенню війни була проведена реставрація помістя.

  Після перемоги почалася відбудова села. Стали до ладу млин, маслозавод, МТС, почали працювати лікарня, аптека та культурно-освітні заклади: школа, технікум, клуб, бібліотека.

  У 1952 році всі артілі об’єдналися у колгосп "Україна". Це було велике господарство зернового та м’ясо-молочного напрямків. За високі показники у виробництві, впровадження досягнень агрономічної науки та передового досвіду 6 працівників села у 1958 році отримали високі урядові нагороди. За тих часів село було повністю електрифіковано й радіофіковано.

  На 1990 рік була запланована чергова реставрація помістя Курісів, однак, у будинок вдарила блискавка, і воно вщент вигоріло.

  У 2000 році Петрівку відвідав Олександр Олександрович Куріс, прямий нащадок славетного роду, який зараз проживає у Парижі.

  У 2016 році село Петрівка було перейменоване у Курісове.

  Зараз палац-садиба Курісів - пам'ятник культури державного значення. Тривають реставраційні роботи, які планують закінчити у найближчі роки. Садиба Курісів повинна перетворитися в історико-музейний комплекс відкритого типу.

  Поблизу села функціонує Петрівський загальнозоологічний заказник загальнодержавного значення та орнітологічний заказник загальнодержавного значення - Коса Стрілка.

  Загальновідомий за межами району й держави - Петрівський державний аграрний коледж, відомості про його історію очікуйте в наступних матеріалах.

За матеріалами книг:  

Петрівський державний аграрний технікум. Літопис технікуму. - Петрівка: ПДАТ, 2010.  

Да будет правда. История дворянского рода Курисов. - В. Кондратюк, В. Михальченко, А. Сивирин. - Одесса: Эвен, 2018.